Глава 11

Грудень впевнено панував над містом, перетворюючи затишні вулиці на справжню зимову казку. Пухнастий сніг лягав на дахи старовинних будинків, а у вікнах кав'ярень та крамниць спалахували барвисті гірлянди. Наближалася дата, яка для мене була важливішою за будь-які новорічні свята, — чотириріччя моєї Олесі.

Всередині мене все тріпотіло від теплого хвилювання. Це був перший день народження донечки, який ми зустрінемо у нашій затишній і спокійній квартирі. Згадуючи минулий рік, я мимоволі здригнулася. Тоді Сергій заявився підвечір, напідпитку, без подарунка, та ще й зіпсував всім настрій черговим скандалом.

Тепер все буде інакше. Я подарую своїй маленькій пташці справжнє свято, про яке давно мріяла.

Підготовка кипіла вже кілька днів. Запрошення були розіслані найріднішим: моїм батькам, які раділи кожному успіху онучки, та моїм незмінним подругам — Яні, Риті й Ірисці. Дівчата в нашому спільному чаті вже кілька діб гаряче обговорювали подарунки, розпитавши мене про всі поточні забаганки Олесі.

За день до свята я застібнула пуховик і рушила до супермаркету неподалік нашого будинку. Мені треба було закупити продукти для святкового столу, забрати заздалегідь замовлений торт і, головне, набрати всілякої святкової мішури — кольорових кульок, паперових гірлянд із зірочками, яскравих ковпачків та свічок.

Я повільно котила перед собою візок, обираючи найкраще. Вже за пів години він був вщент заповнений: там лежали коробки з капкейками, свіжа полуниця для десертів, святкові серветки, красиві набори для столу, а зверху височіла ціла купа рожевих та золотистих повітряних кульок, паперові розтяжки з написом «Happy Birthday».

Я саме стояла у відділі солодощів, придивляючись до фігурних шоколадок, як раптом позаду пролунав вже добре знайомий чоловічий голос.

— Ого! Наталко, ти вирішила відкрити власний магазин дитячих свят чи купуєш оптом для всього нашого двору?

Я розвернулася і миттєво посміхнулася. Поруч зі мною стояв Артем. На ньому була темна зимова куртка, комір якої ховав шию, а в очах грали веселі бісики. В його кошику лежав лишень пакунок молока, хліб та сік.

— Привіт, Артеме! — засміялася я. — Ні, магазин відкривати поки не планую. Просто у моєї Олесі завтра день народження! Дівчинці виповнюється чотири рочки.

— Чотири рочки?! Так це ж огого яка подія! Серйозна дата. Тімка, пам'ятається, свої чотири святкував так, ніби це був ювілей президента. То ви завтра влаштовуєте грандіозне святкування?

— Та яке там грандіозне... — трохи засоромилася я. — Просто збираю найближчих вдома. Прийдуть мої батьки та й подруги... Хочеться зробити для малечі щось справді тепле і казкове.

Артем дружньо всміхнувся.

— Це дуже круто. Олеся точно буде в захваті. Вона у тебе взагалі дивовижна дівчинка.

Запанувала коротка пауза. Артем розглядав святкові прикраси в моєму візку, а всередині мене в цей момент відбувалася справжня боротьба думок. Мені дуже хотілося запросити його з Тімкою. Я знала, що Олеся зраділа б своєму першому другу. Але сумніви стискали горло.

Але, я зібралась з духом, і врешті-решт вирішила сказати все, як є.

— Знаєш, Артеме... — повільно почала я, подивившись йому прямо в очі. — Я хотіла б запросити і вас з Тімкою до нас на свято... Олеся буде на сьомому небі від щастя. Але... 

Я зробила вдих і продовжила.

— Я б з радістю запросила вас всією сім'єю, але зовсім не розумію твого сімейного статусу, — я відчула, як починають горіти щоки. — Я весь час бачу тебе самого. На майданчику, у магазині, на прогулянках. Я просто не хочу створювати якусь незручну ситуацію чи переступати межі. Розумієш?

Артем уважно вислухав моє плутане пояснення, а потім широко всміхнувся.

— А-а-а, ось воно що... — мовив він, перекладаючи кошик в іншу руку. — А я все думаю, чому ти так обережно на мене дивишся. Ніби остерігаєшся лютої дружини з качалкою, яка от-от вибіжить з-за рогу будинку.

Я мимоволі посміхнулася його жарту.

— Наталко, все набагато простіше, — серйозніше, але все так само м'яко мовив Артем. — Я розлучений. Скоро півроку, як ми з колишньою дружиною офіційно не разом.

В мені ніби якась пружина розжалася. Я мовчки слухала, а він продовжував:

— Ми розійшлися цивілізовано, без скандалів і сварок. Просто зрозуміли, що ми занадто різні люди. Але Тімка — це наша спільна любов. Ми одразу домовилися, що дитина не повинна страждати через наші дорослі рішення. Дружина працює, я працюю, тому ми поділили догляд за малим порівну. Тімка дуже часто гостює в мене, ми проводимо разом купу часу. Світлана не перешкоджає нашому спілкуванню, а я роблю все, щоб синок відчував турботу обох батьків. От і весь секрет. Я живу один, але Тімка в моєму житті — на першому місці.

Я мимоволі порівняла Артема із Сергієм, який навіть не згадує про існування власної доньки.

— Боже, Артеме... — зітхнула я з посмішкою і полегшенням. — Дякую, що розповів. Тепер все встало на свої місця! І в такому разі...

Я зробила урочисту паузу і грайливо мовила:

— Вас з Тімкою урочисто запрошено на день народження Олесі! Чекаємо вас післязавтра о четвертій годині вечора. Відмови не приймаються!

Артем сяюче посміхнувся, і в його очах зблиснули теплі вогники.

— Ми обов'язково будемо. Тімка буде просто в захваті, коли дізнається, що ми йдемо на свято до Олесі. Дякую за запрошення!

— Тоді до зустрічі! — посміхнулася я.

— До зустрічі! І зроби щось з цими кульками, а то вони тебе точно в небо віднесуть, — підморгнув він наостанок.