Глава 10

Початок грудня приніс до Івано-Франківська перші заморозки. Вулиці міста вкрилися легким, хрустким сніжком, а повітря стало чистим, прозорим і дзвінким. Попри зимову прохолоду за вікном, в моїй новій оселі панували тепло і гармонія.

Моє життя з Олесею увійшло у спокійну рутину. Я відпрацьовувала робочі замовлення, закривала фінансові питання, а донечка росла усміхненою, без криків і переляків.

За цей місяць Сергій зателефонував мені лишень двічі. Сваритися чи щось йому доводити я не мала бажання.

Вперше він набрав мене пізнього листопадового вечора.

— Привіт, — пролунав у слухавці його глухий голос.

— Привіт, — відповіла я, не відриваючись від екрана ноутбука.

— Як там мала?

— Все добре, — спокійно мовила я. — Вона вже спить.

— Ясно... Ну, добре. Бувай.

— Бувай.

І все.

А за тиждень пролунав і другий дзвінок.

— Наталко? — хрипко мовив Сергій. — Тут в шафі твої речі залишилися. Одяг якийсь, взуття... Мені їх викинути чи забереш?

Я здивовано звела брови.

— А вони тобі що, заважають? Я заберу, як буде час.

В слухавці запала коротка мовчанка, а потім Сергій важко зітхнув:

— Та не заважають... Просто я з цієї квартири з'їжджаю.

— Он як? І чого? — мимоволі запитала я.

Він знову завагався, перш ніж відповісти.

— Ну... мені вже не потрібна така велика квартира, бо сам живу... Та й заборгував два місяці за оренду. То зараз шукаю щось дешевше.

Без мого контролю бюджету, він просто витратив все на пиво і розваги, а на оплату за житло забив.

— Ясно, — сухо мовила я, не відчуваючи ані зловтіхи, ані жалю. — Можеш лишити мої речі в консьєржки... Якось їх заберу. Та й не настільки важливі мені ті речі, якщо я без них спокійно обходилася всі ці дні.

— Добре... Залишу внизу, — мовив він і вимкнув зв'язок.

Ці дві розмови показали, що ми стали чужими людьми, яких більше нічого не пов'язувало.

Одного з перших грудневих днів, коли мороз за вікном трохи вщух, я поверталася з сусіднього супермаркету з невеличким пакетом покупок. Олесю на цей день забрала до себе мама, тож я мала рідкісну можливість прогулятися містом наодинці.

Сонце вже хилилося до обрію, фарбуючи засніжені дахи будинків у ніжний рожевий колір. Проходячи повз дитячий майданчик в нашому дворі, я помітила знайому постать у синій зимовій куртці.

Біля пісочниці, яку вже притрусило снігом, грався малий Тімка, а поруч стояв його тато. Побачивши мене, чоловік посміхнувся і зробив кілька кроків назустріч.

— Доброго дня! — привітно мовив він, примружившись від зимового сонця. — Ви що, сьогодні без своєї маленької супутниці? Не йдете на прогулянку?

Я зупинилася і посміхнулася.

— Доброго дня! Ні, Олеся сьогодні у бабусі в гостях. Я якраз іду по неї. День зараз короткий і швидко темніє, на майданчик ми вже сьогодні не встигнемо.

— Зрозуміло, — тепло мовив чоловік і дружньо простягнув мені руку. — Ну, давайте хоч познайомимося нормально. А то вже стільки разів бачилися на майданчику, а навіть імен одне одного не знаємо. Мене Артем звати, я батько Тімки.

Я зняла рукавичку і легко потиснула його долоню. Вона виявилася теплою.

— Наталя, — відповіла я. — Дуже приємно, Артеме.

— Мені теж дуже приємно, Наталю, — мовив він і перевів погляд на сина, який завзято качав снігову грудку. — Тімка про вашу Олесю вже всі вуха прозижчав. Вдома тільки й чути: «Олеся те, Олеся се». Здається, вони знайшли спільну мову.

— Та й Олеся від нього в захваті, — щиро зізналась я. — Вона зазвичай дуже сором'язлива з чужими дітьми, а з Тімкою одразу стала гратися.

— Це чудово, — посміхнувся Артем. — Значить, будемо гуляти частіше, коли мороз спаде.

Ми обмінялися ще кількома короткими, ненав'язливими фразами про грудневу погоду та дитячий зимовий одяг. У спілкуванні з Артемом не було ані найменшого натяку на флірт чи кокетство. Це була проста, вихована і дуже тепла людська розмова.

— Ладно, Наталю, не затримуватиму вас, а то змерзнете, — мовив він. — Гарного вечора!

— Дякую, Артеме! І вам з Тімкою гарного вечора, — відповіла я, поправляючи шарф.

Я рушила далі до зупинки. На душі було дивовижно легко. Це знайомство здавалося таким природним і простим, ніби ми з Артемом знали одне одного вже давно. Життя поступово налагоджувалось і наповнювалось новими людьми.