Розділ 28

Жінка на стадії розлучення це як бочечка меду для ведмедя? Як магніт для шурупів? Як гаманець, який стирчить з кишені, для злодія? Чому чоловіки тільки дізнаються стосовно того, що жінка розлучається зі своїм постійним партнером і тут як тут? Вони вважають її легкою здобиччю, просто опинившись поряд, коли вона у відчаї й сприймає будь-які адекватні дії у свою сторону як щось надзвичайне? Чи, навпаки, справді втішити, показати, що не всі представники сильнішої половини людства мерзотники, і це просто не вірний вибір, а не всі чоловіки такі, як той, хто психологічно надламав цю жінку?

- Так, це справді погано, - оскільки діяти я не збираюся, не хочу опинятися в обіймах кухаря, то починаю говорити, але роблю це максимально впевнено, щоб містер Сержиньо не дай Боже не подумав, що я жаліюся й бажаю, щоб він мене приголубив та втішив. Я не хочу ні того, ні сього. Мені це не потрібно. Я хочу додому. До своєї малої. І щоб нас ніхто не зачіпав й не збирався роз'єднати. Ось чого я по справжньому хочу.

- То йди сюди, - чоловік зупинив свій похід, певно помітив, що я щось не сильно мчуся шукати втіхи в його обіймах, але при цьому не покидає спроб підставити своє сильне плече задля моїх гірких сліз, - цей придурок не розуміє, що втрачає, коли хоче розвестися з такою прекрасною дівчиною як ти, Карино. Ти неймовірна. Кожен адекватний чоловік мріє про таку другу половинку, як ти, а пощастило якомусь ідіоту.

- Щиро дякую вам за такі добрі слова, мені дуже приємно, - тепер стає очевидно, якої тактики притримується кухар. Він поклав на мене око, схоже я йому сподобалася, а тут ще й такий ідеальний підгін у вигляді мого розлучення. У своїх мріях я вже в його каюті й проклинаю той день, коли зустріла Вадима, і на колінах дякую вищим силам, що вони мене звели з таким прекрасним персонажем як цей містер Сержиньо. При чому у фантазіях цього ангела во плоті я справді стою на колінах. - Але документи на розлучення подала я, а не мій чоловік.

Ну, ще не подала. Тут трішки прикрасила реальність. Та неодмінно це зроблю, оскільки іншого виходу немає. У Вадима було достатньо часу одуматися. Визнати свою вину та виправити помилки. А він мало того, що цього не зробив, так ще й хоче відібрати у мене доньку. Це було останньою каплею в чаші. Тепер вона переповнена і я не збираюся відпивати з неї. Хто все це заварив, той нехай і розхльобує.

- Ти? - Кухар здивовано на мене витріщається, начебто тільки чоловіки можуть подавати на розлучення, а жінкам зась, і навіть робить крок назад. Таке враження, ніби він тільки що усвідомив, що я смертельно хвора й містер не збирається раніше часу прощатися з цим світом. Ще не всі салати він приготував, ще не все м'ясо пересмажив.

- Так, я подала на розлучення, бо як ви правильно помітили - мій чоловік придурок та ідіот, і не заслуговує на таку дівчину як я, - взагалі мій хвіст я не розпушую, не люблю хвалити сама себе, але я справді не розумію поведінки Вадима. Це якісь його бзики спровокували між нами суперечку. Це ЙОГО матінка-відьма підбурювала Сюзі, що я погана мама. Ці всі безпідставні звинувачення полилися з того боку, а не з цього, тож моєї вини в цьому немає. Отже, Вадим і справді ідіот та придурок.

- Чого ти подала своє резюме на посаду помічника кухаря?

Я очікувала логічного розвитку діалогу, що Сержиньо поцікавиться чому я подала на розлучення, що стало цьому причиною, а він...

- Як це чого, щоб заробити грошей, - є інші варіанти відповідей? Я їх не бачу. Так, можна було б ще сказати, щоб набратися досвіду в класного кухаря. Це теж вірно. Але кошти в даний момент в пріоритеті, і містер вже знає чому, до того ж після його дивних дій по відношенню до мене, відбилося будь-яке бажання в цьому визнаватися. В цього чоловіка і так з самооцінкою все чудово. Не варто її підіймати вище зірок. Він і так рахує себе зіркою.

- Яким чином?

- Допомагаючи вам на кухні, - що це за парад тупих запитань?

- Ага, допомагаючи, ага, на кухні, - навіщо питати, якщо сам для себе рішення цей чоловік вже прийняв? - Попереджаю - якщо я побачу хоча б натяк на те, що ти використовуєш цю поїздку як можливість влаштувати своє безтурботне майбутнє, то тут же вилетиш звідси. Лайнер навіть не зупиниться, як ти полетиш за його борт. 

- Ви мені загрожуєте? - Повірити не можу. Второпати не здатна. Але ж це так і є?

- Сприймай як хочеш, - байдужим голосом промовляє містер, начебто за його спиною вже пару десятків таких дівчат, які тепер годують не клієнтів на судні, а собою риб на дні океану, - таких як ти взагалі треба винищувати й не допускати, щоб ви розмножувалися.

Кухар сказав все, та і що тут додати? Саме тому його туша покинула це підсобне приміщення. А я ще хвилин двадцять просиділа в ньому й не могла зрозуміти, що це таке було. Як все різко перейшло від бажання якомога ближче зблизитися, до погроз моєму життю? І взагалі - а чи тепер безпечно знаходитися на одній кухні з цим психом? Звідки мені знати, що одного разу я не повернуся до нього спиною, а він не встромить мені кухарську сокирку поміж лопаток?