Розділ 26

- На відпочинок в гори на цей тиждень? - Мама, можливо, все списує на те, що зв'язок кепський і тому мене не дочула, тому перепитує, щоб точно уточнити.

- Або на море, - але рідній не здалося, і не почулося, я справді розмовляю з нею про те, про що ще якусь годину тому навіть подумати не могла, що буду говорити.

- Ви ж тільки недавно були на морі.

- Тому я й пропоную тобі, татові й Сюзі зняти готель або будиночок в горах та подихати свіжим повітрям. Там зараз має бути дуже класно. Але якщо ви захочете на море, то мала явно не засмутиться. Їй аж надто сподобалися водні гірки та загалом купатися, - згадую задоволене личко доньки, коли вона з завзятими викриками з'їжджала з водних гірок і на серці моментально тяжко стає від того, що я наразі не можу її приголубити, обійняти, поцілувати. Всім своїм виглядом показати, що вона під захистом та нічого хвилюватися. А самій зарядитися від дитини тією бурхливою енергією, яка ще не зіпсована проблемами дорослих та загалом цього не цілком райдужного світу.

- Я сумніваюся, що в батька вийде відпроситися з роботи. Якби ти попередила про це раніше...

- То давай цього разу ти поїдеш вдвох з Сюзі, а вже наступна подорож мине вчотирьох, - де є мої батьки, моє маленьке сонечко і я власною персоною. Колись ми мріяли з Вадимом про ще одну дитину, навіть планували в майбутньому серйозно над цим задуматися. І нас би теж було четверо. Чимала сім'я. Та доля мала свої правила стосовно наших задумів й тепер замість чотирьох нас двоє...

- Карино, доню, ти можеш пояснити, що відбувається? Ми не так давно з тобою бачилися і ти не заїкалася ні про які море, ні про які гори. Що тепер змінилося? Чому ти так наполегливо хочеш нас кудись відправити?

- Мам, я маю тобі дещо сказати, - сподіваюся, що посуд на борту цього лайнера не фарфоровий, оскільки замість того, щоб заробити коштів, я залізу в борги, адже нерви хитаються, пальці трусяться, тому "на щастя" може бути побити чимало тарілок. - Я буду судитися з Вадимом.

- Навіщо? Він не хоче давати згоду на розлучення?

- Ні, - це було б дуже просто. Якби мова йшла справді щодо нас двох, то ця процесія минула б дуже і дуже швидко, суд би просто задовольнив це розлучення і байдуже на бажання вже на той момент колишнього чоловіка. - Вадим хоче половину часу проводити з Сюзі й ні на які поступки не збирається йти. До того ж залучить до цієї справи свого товариша-адвоката.

- Новацького? - Рідна знала про цього товариша Вадима, і завжди говорила, що такими друзями не можна розкидуватися, вони можуть прийти на допомогу, коли це знадобиться. Як виявилося, вона мала рацію. Робі знадобився. Ось тільки грав він за протилежну команду. Команду суперника.

- Угу.

- Може можна якось без суду обійтися? Може ви зможете якось домовитися? - Мама усвідомлювала, що проти Роберта перти справа так собі, тому почала мене підштовхувати до більш реальних способів зійтися на чомусь спільному.

- Ні, не можна, Вадим пішов на принцип, а я теж задню давати не буду, - це він все зламав. Це він влаштував все так, що нашої родини більше немає і не буде. Дякувати йому за це та ще і враховувати його забаганки я не буду. Я теж маю честь і не дозволю нею витирати підлогу в туалеті. - Буде суд і тому я прошу тебе на цей час, поки мене не буде вдома, забрати малу та поїхати кудись відпочити.

- Я так розумію це має відбутися таємно? Ніхто не має дізнатися про те, що ми з Сюзі кудись поїхали?

- Так, про це має знати тільки я і тато, якщо в нього не вийде до вас приєднатися, - я згодилася на пропозицію Іллі. Та й особливого вибору у мене попросту не було. Охочих зіштовхнутися на одному містку з Новацьким можна було перерахувати на пальцях однієї руки. А тих, гонорари котрих я могла б потягнути, взагалі немає. Так, можна набрати кредитів у банках, в мікрозаймах, попросити в позику у знайомих. Це все можна. Та є пару нюансів. По-перше, це все якось потрібно буде віддавати, а мої фінансові можливості наразі не те що співають романси, вони виють на місяць, як одинокий, голодний вовк. По-друге, і що в десятки разів перебиває те "по-перше" - далеко не факт, що той адвокат, прайс якого я зможу потягнути, зможе витягнути суперечку з Робертом. А якщо не вийде, то я залишуся і без грошей, і без своєї малої. А малу я не віддам. Піду по головах, голими руками почну порпатися в чужій спідній білизні, але не віддам свою дитину!

- Гаразд, я щось придумаю, - рідній важко давалися ці слова, дуже важко, вона не поділяла мого настрою і плану, на котрий я спиралася, але стиснувши зуби, все ж прийняла цю реальність, - сподіваюся, ти знаєш, що робиш.

Ні, мамо, не знаю. Дарма ти сподіваєшся. Я дію на інстинктах. А інстинкти волають про те, що доньку варто захистити будь-яким способом. Навіть якщо він аморальний...