Розділ 24

- Так а твоя мала залишилася з чоловіком? - Ілля сам же почав тему, яка мене не залишала байдужою. Варто було тільки замовити чашечку ароматного напою, сісти на верхній палубі з прекрасним видом на горизонт та запахом морського бризу, як чоловік тут же перейшов до головного. Навіть дещо прикро від того, що я не можу повною мірою насолоджуватися такою подорожжю. Хотілося, щоб Сюзі бігала навколо від надлишку емоцій, а ми б з Вадимом спостерігали за цими моментами щастя, в обіймах, а головне в гармонії. Натомість всього цього немає, і немає як такого настрою радіти цій поїздці. Є тільки мета. Відпрацювати цей тиждень та отримати заробітну плату, яка дещо поліпшить наш з малою фінансовий стан.

- Ні, з моїми батьками, я думаю розлучатися з чоловіком. - Ще пару місяців тому я точно б не розповідала однокласнику такі подробиці особистого життя. Сто відсотків не виносила це на загал практично незнайомій людині, оскільки з часів школи минуло достатньо часу. Та за цей короткий проміжок життя все дуже кардинально змінилося. Ілля став набагато ближче, навіть якщо врахувати той момент, коли він допоміг з тією службою опіки. Вадим же навпаки максимально сильно віддалився, і тут варто згадати й тих самих покидьків з тієї самої служби, і його дуже дивну поведінку, і як вишенька на цьому огидному торті - бажання забрати у мене доньку. 

- Навіть так?

- Навіть так, - однокласника явно здивувала дана інформація. Я думала побачити на його обличчі хоча б тінь усмішки, знак стосовно того, що він радий тому, що Вадима практично немає у моєму житті й тепер в Іллі з'явився шанс, котрого чоловік так довго добивався, - пам'ятаєш я тобі розповідала, що ми з ним сильно посварилися? Ти ще не вірив, що це реально - одного дня танцювати одне з одним по відеозв'язку, а вже іншого поливати одне одного брудом.

- Пам'ятаю, це було максимально дивно.

- Так, - "дивно" навіть повністю не описує той ступор, в котрий я поринула від вчинку Вадима. Після я ще десятки разів аналізувала, що могло такого трапитися, щоб за ніч все діаметрально змінилося, що я з коханої людини перетворилася ледве не у головного ворога (а, можливого, і в головного, я то раніше думала, що знаю Вадима, тепер же усвідомлюю, що зовсім не в курсі того, що твориться в його голові), і нічого адекватного не надумала. Бо саме адекватністю не пояснюється поведінка ще офіційного чоловіка. - Та так все і є, а наразі ми на межі розлучення.

- Серйозно? - І знову ніякого натяку на те, що Ілля потішається чужому горю. Ні краплі. Анічогісінько.

- З таким я б не жартувала, - напевно, образ Іллі, того Іллі, ще зі школи, відклався в моїй пам'яті, адже б та версія однокласника просто не звернула уваги на чужі негаразди. Відвернулася в іншу сторону, в сторону якоїсь красивої дівчини та пішла влаштовувати своє життя. Цей же Ілля вражає своєю дорослістю, виваженістю, людяністю. Я одного разу добряче наробила дурниць, коли звинуватила однокласника в тому, чого не було, допустивши, що він може бути замішаний в тій ситуації зі службою опіки. Того разу я обпеклася, і наразі допускаю ту ж саму помилку. Беру образ старого Іллі та підставляю під поточну реальність, і ці два образи максимально різняться й тому приводять мене в замішання.

- Вибач за прямолінійність, але не можу не запитати - можливо, тобі потрібно чимось допомогти? Я так розумію ти не від безмежного бажання покинула малу, щоб поїхати сюди на тиждень працювати.

- Я не хочу в нього брати гроші, - однокласник ніби занурював мене в льодяну реальність, знову ж таки це сильно вибивалося з романтичного настрою. Сумніваюся, що людина, яка хоче добитися симпатії іншої людини, буде так відверто все говорити в очі. - А дитина сам розумієш це постійні витрати. Тим паче він виставив умови, що після розлучення хоче половину часу проводити з малою. І не піде на постуки. Тому мені також потрібні гроші на дуже, ну дуже хорошого адвоката.

- Половину часу? - Ось зараз, тільки зараз легесенька посмішка торкнулася губ чоловіка, правда вона стосувалася не мене, а Вадима, і відносилася не до того, що я скоро стану розлученою жінкою, а до головного побажання мого ще офіційного чоловіка. - Давно він так нахабніє? Ти ж мати, хто йому дасть половину часу проводити з донькою.

- Його нахабство, на жаль, підкріплене здатністю отримати те, чого хоче.

- Що це значить? Який це суд при здоровому глузді та адекватній живій матері піде на такі дурні вчинки?

- Роберт Новацький, знаєш такого? - Знає, вже бачу. Ілля ще не відповів, а я вже усвідомлюю, що чув про такого персонажа.

- Адвокат, про якого в курсі кожна миша в нашій країні та якого боїться кожен дядечко в чорній мантій й з чарівним молоточком у руках?

- Так, саме про нього мова, - звичайно, не поділяю оптимізму однокласника. Воно то можливо і весело зі сторони, можливо, і так, але за допомогою дядечки з чарівним молоточком цей бісовий Робі забере у мене доньку. Може, я перехвалила Іллю й насправді навішала йому тих німбів, яких в нього ніколи й не було?

- Окей, тоді у мене буде ще одне питання відвертого характеру, - що ж, добре, що попередив, у мене було хоч пару секунд, щоб не впасти в осад, - ти готова на все заради своєї малої?