Розділ 15

Гей, гей, гей, Карино, це ще що таке? Що це таке падає на газету з оголошеннями про роботу та розмиває букви? Ніби розмиває моє майбутнє...

Добре, що Сюзі будує замки в пісочку біля води, а на обличчі одягнуті окуляри, щоб не лякати людей своїм зовнішнім виглядом. Тут люди якщо і плачуть, то тільки від щастя, адже ми знаходимося на курорті, на теплому пісочку, а рукою подати - таке яскраво голубе море. Чим не привід для радощів? Привід, і дуже вагомий, ось тільки повністю розслабитися та віддатися відпочинку заважає моя поточна ситуація. Фінансова ситуація моєї родини.

Минуло три тижні з дня, як ми з Вадимом настільки сильно посварилися, що і досі адекватно не спілкуємося. Домовляємося тільки з приводу того, коли ще офіційний чоловік може зустрітися з донькою, і на цьому все закінчується. Тим більше ці зустрічі відбуваються десь деінде від будинку. Чи то Вадим заїжджає за малою і вони вдвох відправляються в торговий центр, парк розваг, чи просто в кафе, щоб провести разом час, то я приводжу Сюзі на заздалегідь погоджене місце й передаю малу під опіку чоловіку. При цьому дивимося при цих короткочасних зустрічах одне на одного як вовки. Схоже все йде до розлучення. Я не можу це ще прийняти, не можу усвідомити, але з кожним тижнем, з кожним днем ми з Вадимом віддаляємося і ніхто не збирається йти на поступки. Отже, всіх все влаштовує. Отже, ці відносини більше нікому не потрібні...

Той роковий день запам'ятається мені точно на все життя, і не тільки тим, що в той день тріснув наш шлюб, а ще й своїми рішучими рішеннями, котрі були зроблені на емоціях. Голова тоді не працювала, мною керували шалені емоції.

Я знищила мотоцикл, який хотіла подарувати Вадиму. Поїхала з чоловіком, який займається металобрухтом і проконтролювала, щоб він відвіз двоколісного на завод, де з цього спортивного байка зробили груду металу, а не продав десь комусь за чималі кошти. Варто говорити, якими шаленими очима цей дядько витріщався на мене, коли я сказала, що хочу мотоцикл перетворити в брухт? Чи тоді, коли ми з ним разом споглядали, як величезний прес перетворював транспорт в чорт знає що? Так, очевидно він порахував мене божевільною. Звихнутою. Але мені було байдуже, що він думає. Я дещо заспокоїлася, коли мотоцикл зник, попрощавшись з цим світом назавжди. А повністю я вгамувалася тоді, коли повернулася додому та порвала квитки на море, які Вадим придбав для нас з Сюзі. Скажете ідіотка? Гаразд, ваше право. Та, можливо, хтось мене і зрозуміє. Навіть якщо це буде всього-на-всього одна людина, навіть якщо вона усвідомить мої такі божевільні дії, і то добре. Ні? Що ж, це моє життя, і тільки мені вирішувати як ним розпоряджатися. Що і з чим робити.

Дитина щаслива, а це найголовніше. Мала не мала постраждати через мої таргани в голові, тож в той же день я придбала нові квитки на моречко. За ті кошти, які мені дали за розплющений байк, і за певні збереження, котрі я мала на чорний день. Темний день настав куди раніше, ніж я очікувала, і від того, від кого я не очікувала, тож я не могла прийняти ні квитки від Вадима, ні гроші, які він невеличкими, але все ж пристойними сумами перераховує на мій баланс кожного тижня. Я не відправляла йому ці кошти назад, не почала влаштовувати дитячий садок з приводу цих переказів, я просто відписала, що буду використовувати ці кошти тільки на доньку. Хоч він і не питав, куди я буду їх витрачати, просто відправляв. Та знову ж таки - це було справою принципу. Я мала відділитися від його грошей, бо це вже були тільки ЙОГО гроші, саме тому частину брала на речі для Сюзі, а більшу частину перекидала на спеціально відкритий рахунок, щоб це було на навчання доньці. Час летить, не встигну оглянутися, як на горизонті замаячить питання з приводу вступу в якийсь коледж, чи то інститут, і я хочу дати моїй маленькій шанс у світле майбутнє.

Саме світлим майбутнім я займаюся і наразі, закреслюючи оголошення про роботу, які мені взагалі не підходять, з різних на те причин, чи то по повній зайнятості, чи то за мізерні кошти, вишукуючи щось вартісне і таке, щоб можна було поєднувати з вихованням доньки. Я займаюся виготовленням десертів, кожну вільну хвилинку посвячую, чи то кулінарії, чи то розвитку свого невеличкого бізнесу в соціальних мережах, але цього все одно не достатньо. Я теж хочу вкладатися в майбутнє навчання Сюзі, а не тільки так, щоб це були гроші Вадима. Я хочу купувати малій все найкраще. Я бажаю довести своєму ще чоловіку, що можу сама добитися успіху і без нього не пропаду.
 
- Мамо! - З не милих думок вириває голос доньки, яка біжить до мене з іграшковою лопаткою в руках, а личко малої засмучене. Черговий укол по моїй совісті. Тепер кожну негативну емоцію Сюзі я сприймаю на свій рахунок. 

- Що, сонечко? - Не знімаю сонцезахисні окуляри, бо відчуваю, що в очах досі стоять сльози, не потрібно малу бентежити ще більше, її й так щось сильно хвилює.

- А в тата точно не вийде приїхати? Він не зможе відпроситися з роботи?

Ми поки що нічого не розповіли Сюзі. Або зберігали надію, що все ще виправиться. Або, скоріш за все, не розуміли, як це адекватно пояснити, щоб вона все зрозуміла та, головне, прийняла. Наразі поточну ситуацію вирішили спихнути на те, що в татка багато роботи й він немає можливості ночувати вдома й проводити стільки часу з нами, як то було раніше. 

- На жаль, ні, люба, не зможе, в тата і справді дуже і дуже багато роботи, - під соусом того, що в батька завал на роботі, ми й дану поїздку піднесли малій. Запевнили, що через певний час поїдемо вже втрьох на море, а поки що вона з мамою відправиться відпочити.

- Я хочу як та дівчинка..., - і киває в бік моря, де видно як якийсь татусь підкидує свою доньку в повітря і та з щасливими та радісними вигуками входить у воду. Сповна насолоджується проведенням часу з батьком.

Так все здавалося б просто, звичайні пірнання у воду, але навіть цього повною мірою відтворити я не зможу, бо попросту не маю стільки сили в руках. Ногах. У всьому. Для таких веселощів і існує тато. Так подуркувати можна тільки з батьком. Відчуваю, як не втримую сльозинку, вона котиться по щоці, а все тому, що споглядаю за Сюзі, яка засмучено дивиться на такого самого віку дівчинку, яка безмежно щаслива в цю мить, бо має батька. Бо той повністю приділяє їй увагу. Дуркує разом з нею. Так все просто, але водночас так все важко...