Розділ 14

Бо як можна отримувати біль від однієї з найрідніших людей. Та я, на жаль, дізналася як це...

"Перший же день і ти водиш мужиків в наш дім?"

Це повідомлення було останньою краплею, яка відгороджувала мене від здорового глузду, котрого я намагалася дотримуватися і завдяки смачній каві та душевній розмові з мамою відновити. 

"Зараз не найкращий момент задля розмови. Я дуже злий. Дуже."

Це смс знову було від Вадима. Воно прилетіло мені у відповідь на намагання до нього додзвонитися. Тричі я набирала і тричі він скидав виклик.

"Ти злий??? Ти???"

Якщо Вадим і був злий, то мені було глибоко начхати, оскільки лють просто нуртувала всередині мене і збільшувалася з кожною секундою все більше та більше, перетворюючись в купу знаків запитання після кожної фрази. Саме тому, щоб не лякати маму і не дай Боже Сюзі, саме тому я вискочила з будинку на вулиці та почала навертати круги по подвір'ю, при цьому копаючи ногою по колесу мотоцикла. 

- Краще не треба, - це прозвучало після того, як я вже раз так у дванадцятий набрала до Вадима і схоже він здався й вирішив відгукнутися. 

- Що, мамочка вже все тобі доклала, еге? - Я вже находила певно пару сотень кроків, поки очікувала відповіді від цього чортового абонента, тож трохи вгамувалася. Але зовсім трохи, злість на чоловіка, а головне на його мамочку безслідно не поділася. - Мамуся все розпатякала своєму маленькому зайчику, так?

- Не зачіпай мою матір, не варто її сюди притягувати, - застережливо прогарчав Вадим, товсто натякаючи, що потрібно що тон змінити, що тему, щоб остаточно не розсваритися. Щоб остаточно не спалити мости. Проблема була тільки в тому, що з обидвох сторін ці мости вже горіли, а ні в одного з нас не було в руках вогнегасників.

- Та твоя матуся тебе ледве на той світ не відправила і їй мало було цього, так вона ще й за нашу дитину взялася! - При будь-якій іншій ситуації я б залишила в таємниці розмову зі свекром, не витягнула минуле на поверхню, не спорювала старі рани, але ця стара відьма давно напрошувалася на прочуханку. Минулої їй явно не вистачило, коли вона проїхалася по столу, схоже матінка Вадима вирішила мені навпаки помститися. Ось таким от гидотним способом. Через дитину. Через найважливішу людину мого життя. Вдарила по найбільш відкритому місці. По найболючішому. Завдала удару нижче пояса.

- Ще одне слово про мою маму і...

- Та твоя мати виплодок пекла! Чортяка, яка псувала, псує і буде псувати життя мені, а головне моїй доньці! Вона знає, що нікудишня матір і з мене хоче таку зробити! Але не вийде. Я цього не допущу! Вона більше і на крок не підійде до моєї доньки! 

- Отже, так, - після моєму полум'яної промови я очікувала на те, що тепер Вадим вивалить свою тираду, він поллє брудом моїх батьків, мене в чомусь звинуватить, але я не могла й допустити, що його голос буде настільки спокійним, але ж водночас і настільки холодним, - половину будинку я перепишу на Сюзі. Іншу половину на тебе. Тільки заради малої я віддам тобі половину свого власного будинку. Після досягнення повноліття Сюзі, ти цю половину відпишеш назад на мене. Хоч тут ти не вчиниш як підла зміюка?

- Та пішов ти! - Вигукнула в динамік, завершила виклик та відкинула мобільний в траву, оскільки в мене виникла дуже нагальна справа. А полягала вона в тому, щоб вимісити всі емоції на мотоциклі. Я почала колотити руками по керму транспортного засобу, буцати його ногами, поки він не звалиться, але через те, що я досі все не виплескала, то навіть поговірка "лежачих не б'ють" мене не зупинила і я й надалі наносила удар за ударом. Зривала свою злість на цій здоровезній дуповозці.

- Доню, доню, сонечко, вгамуйся, я тебе прошу!

Мені знадобилося ще певно пару хвилин і з пару десятків ударів по мотоциклу, щоб ця фраза дійшла до мого мозку і я змогла її обробити. Усвідомити, що це промовляє мама. Що вона переймається за мене. Що вона налякана.

- Мамочко, все гаразд, мені вже краще, - в одну мить мене ніби перемикнуло, тумблер перейшов в інше положення, а з ним виникла інша затія, яку я тут же вирішила втілити в життя, - мені негайно потрібно подзвонити.

Я бачила переляканий погляд рідної, вона дивилася на мене так, начебто я незнайома їй людина, а не рідна донька. І я її розуміла, мама ніколи не бачила мене в такому стані, але й вона має мене зрозуміти - ніколи не було приводів задля такого мого психологічно жахливого стану.

- Алло, доброго дня, - вихопивши з трави гаджет, який дивом не зазнав пошкоджень, я тут же знайшла в інтернеті потрібний номер телефону, - це прийом металолому? У вас є самовивіз? Я б хотіла здати чимало металу.

При цьому мій погляд був зосереджений на мотоциклі, на класному мотоциклі, котрий міг порадувати не одну людину, прослужити не один рік якомусь гарному власнику, але моя мета була знищити його повністю. Перетворити в груду металу. Зробити з байка чортову бляшанку. 

Це була мрія Вадима? Я особисто поїду на той прийом металобрухту й проконтролюю, щоб цей сраний мотоцикл розвалили на маленькі частинки. Щоб його знищили. Як Вадим знищив нашу родину...