Розділ 12

- Це був цікавий досвід, - киваю, але при цьому намагаюся не перестаратися, оскільки потрібно дотримуватися нейтралітету. Не варіант казати "ні, не сподобалося", адже однокласник доклав максимум зусиль, щоб сюди дібратися якомога скоріше та виручити. А з іншої сторони й пливти в руки Іллі я не готова. Як же і ким я буду виглядати, якщо від одного чоловіка перебігаю до іншого? Ніби якийсь диск з музикою, котру всі хочуть послухати, а можливості купити не у всіх однакові. Мене вже від цієї думки пересмикує, що вже говорити про те, якщо поглянути на це як на реальність. Як моє тіло лапають стільки рук, прокручують мене, і кожен бажає почути як я звучу...

- Якщо не секрет, а де ж твій чоловік? Де батько Сюзі? Хіба він не має тут бути? - Ілля не сліпий, і не дурний, побачив та відчув, що я не бажаю кидатися у вир з головою, тож самотужки відвів мене від цього провалля, правда підвівши до наступного. Як виявилося, я опинилася між двома глибочезними ямами. Саме в це переросла моя така коротка, але така місткісна на пригоди відпустка. Чорти б її побрали. Стільки не відпочивала, потрібно було і не починати. Це явно не моє.

- Мав, - вдавати, що цієї ями немає якось по-дитячому тупо. Це моя мала могла так зробити та це можна було списати на її вік, я ж з того віку вже давно виросла. На жаль. - Та наразі у нас з Вадимом певні негаразди у відносинах.

- Певні? - А ось цього разу Ілля легше мені не робить, не підставляє дощечку між краєчками ями, щоб я на неї встала та безперешкодно подолала дане провалля, підштовхує до конкретнішої відповіді. До детальнішого пояснення. Хоче фактів.

- Серйозні. Навіть дуже серйозні, - закриваю очі й роблю крок. Що буде те й буде. Спочатку признаємо проблему, потім шукаємо шляхи її вирішення, а вже після вирішуємо. Правильний алгоритм? Схоже так. Тож визнаю, що проблема є, проблема чимала і тепер, коли я її проговорила в слух, то можна думати, як її розв'язати. 

- Наскільки серйозні?

Ілля вирішив на пів ставки моїм особистим психологом попрацювати? Чи промацує ґрунт й хоче дізнатися, чи біля мене місце звільнилося й можна його зайняти своєю персоною?

- На межі розлучення, - набридло грати у вгадай мелодію, тим більше я прекрасно знаю, що однокласник силою не візьме. Так, розпочне добиватися моєї уваги. Так, зробить все від себе залежне, щоб зробити мене своєю. Але. Навіть не так. АЛЕ - силою він не візьме. Все залежить тільки від мене самої. Якщо ні, отже, ні, і тут другого розвитку подій не буде. Поки я сама не скажу "так".

- Ще вчора ввечері у вас все добре, ви танцюєте, визнаєтеся одне одному в коханні, воркуєте як голубки, а вже сьогодні на межі розлучення? Таке буває? Звучить взагалі неправдоподібно.

Ілля не причетний до всього того лайна, котре твориться останні двадцять чотири години в моєму житті. Це я можу заявити вже точно, та ще й поставити три знаки оклику після даної заяви. Так не реально відіграти здивування. Так не можна стопоритися.

- Як бачиш буває, - тільки не знаю за що мені таке щастя перепало, що саме я виявилася тією "обраною".

- Гаразд, я думаю більше тебе й малу вони не потурбують. Якщо що, то я ще попрошу своїх людей зайнятися цим питанням, щоб сто відсотків було все добре. Мій номер ти знаєш. Набирай в разі чого. І до зустрічі.

- Ти вже йдеш? - Дуже ідіотське питання, враховуючи те, що Ілля справді розвернувся й вже рушив до калитки. Але це якось так різко відбулося... Я зряча, з зором, тьху-тьху, проблем ніяких, тож швидке ретирування чоловіка якось не могла не помітити.

- У мене ще купа справ, вибач, - при цьому всім виглядом однокласник демонструє, що я його затримую і йому це явно не подобається. Начебто я не та дівчина, з якою він хотів та хоче відносин, а мужик біля магазину, котрий просить пару купюр на "залити сливу".

- Тоді напишеш, чи набереш, коли будеш мати вільний час, щоб ми могли покататися на тому гелікоптері твого товариша, - якось під кінець все змазано виходить, тож намагаюся згладити момент. Розійтися на гарній ноті, навіть якщо після і відмовлюся від цієї поїздки.

- Не впевнений, що найближчим часом це вийде, - в цю мить я бачу мутний погляд Іллі, явно розконцентрований. Таке враження, що він ледве-ледве мене бачить, а в його голові мій силует взагалі не являється цільним. - Та і не найближчим теж. Гарного дня. 

В школі ми з однокласниками дивувалися й сміялися з чорної вдови, як вона хвацько отримувала все від своїх партнерів, а після вони ставали її вечерею. Що ж... Варто було менше шкіритися, мені так точно, бо я сьогодні відчула себе в її шкірі... Хоч нікого і не з'їла, але чоловіки від мене розбігаються так швидко, начебто я і справді на це здатна...