Розділ 6

- Як ти? Все гаразд? - Буквально пару хвилин тому саме ці запитання я ставила своїй доньці, а вже в цю мить вони адресуються мені, Ілля цікавиться моїм емоційним станом і від цього на душі відразу настає весна. Приємна для тіла та для мозку весна після затяжної та холодної зими. Якою беззаперечно для мене стала ця надокучлива перевірка зі служби опіки дітей. Якщо це взагалі вона, а не якась підстава. 

- Так... так, все в нормі, - наразі переживаю повний спектр емоцій, котрі прожила моя Сюзі й від цього морально себе звинувачую. Себе та Вадима, оскільки ми батьки малої, адже ми її ангели-охоронці, саме ми не змогли прикрити власну доньку від веселки над головою, веселки, де не було ні одного світлого тону. Ні однієї яскравої крапельки. Ні єдиного кольорового вкраплення. - Дякую тобі... Якби не ти...

Якби не однокласник я б не знаю, що трапилося. Справді не знаю. Очевидно б Сюзі поїхала до Валентини Георгіївни. Очевидно малій би це анітрохи не сподобалося, вона це чудово продемонструвала. Та це могло бути тільки початком. Початком кінця. Якщо допустити, що свекруха вирішила добряче мене підставити, провчити раз та на все життя, то все могло б піти далі, і це далі точно було б жахливим.

- Ти перебільшуєш, - я навіть не помітила, як почала плакати. Не зайшлася в риданні, ні, але сльозинки вже торували собі шлях донизу, тож Ілля перервав їх потік, ніжно скинувши з моїх щік, при цьому вдивляючись у вічі. У мою душу, яка ще досі відходила від морозів та завірюх, ще досі не могла відігрітися, - я всього лише допоміг, захистила доньку саме ти. Саме ти попри все її оберегла від проблем.

- Як ти так швидко дібрався сюди? - Ілля намагався мене втішити, бажав видати мої нікчемні заслуги за щось надзвичайне, та я і справді не усвідомлювала, як так швидко чоловік примчав в моє місто. Як так різко зміг опинитися на нашому подвір'ї. Навіть якщо він їхав машиною, навіть якщо допустити, що ігнорував всі правила дорожнього руху, проминаючи червоні світлофори та вдавлюючи педаль газу до максимуму, все одно це зайняло б достатньо часу. Достатньо для того, щоб малу забрали, а я б зайшлася в істериці, не знаючи, як надалі діяти.

- У вас тут неподалік є чудове поле, - і киває в праву сторону.

- Ти маєш на увазі футбольне поле? - Саме там знаходиться чималий майданчик для даної гри. Вадим час від часу збирався з друзями та іншими мешканцями нашого містечка та таким чином розслаблявся, буцаючи м'яч у вихідні дні. Тільки от до чого веде Ілля? Не пригадую такого, щоб він теж був любителем даної забави. Скоріше однокласник любив гратися з серцями дівчат, ось тут він був ще тим майстром. Дуже вміло обробляючи ці самі серця, роблячи пару дотиків, а після забивав голи. Деколи роблячи дублі, а деколи й хет-трики. Думаю ви здогадалися, про що я говорю. Якщо ні, то грубо натякаю - Ілля був ще тим інтимним голеадором. Відзначився в багатьох воротах.

- Так, воно не тільки ідеальне для гри в футбол.

- А для чого ще? - Якщо чоловік намагався таким способом мене вгамувати, мій маленький водоспад сліз, то в нього ідеально вийшло - щічки сухі, а в моїх очах - інтерес.

- Ідеальний майданчик для того, щоб посадити на нього гелікоптер, - Ілля і сам в захваті від своєї витівки, в блискучому погляді це помічаю, - правда траву трішки зіпсували, але думаю ні одна травинка, ні хоч ціле поле і рядом не стоїть з необхідністю зберігати адекватний психологічний стан твоєї доньки. Та і загалом дітей всього світу.

- Ти найняв гелікоптер спеціально задля того, щоб виручити мене та Сюзі? - Це ледве не те саме, що повірити в інопланетян. Що вони, що Ілля пересуваються на літальному апараті, і якщо однокласник реальний, то його вчинки не реальні. Не реально круті. 

- В друга позичив на пару годинок разом з пілотом-професіоналом. Хочеш колись прокатаємося разом?

- Ем... можна буде спробувати, - після такого вчинку я просто не маю совісті відмовити. Це найменше, чим я можу віддячити.

- А з цими щось не чисто, якісь вони підозрілі ці мурчики, - секунда й Ілля моментально стає знову серйозним, мене так само повертаючи до причини, з якої ми знову з ним зустрілися, натякаючи на гостей. Непроханих гостей не тільки в цьому дворі, а і взагалі в житті, - я спробую пробити, що це за пройдисвіти. Аж надто вони підозрілі.

- Дякую, дуже тобі дякую, навіть не знаю, що я можу зробити для тебе у відповідь, - Сюзі для мене найголовніше в житті. І за її захист та спокій я буду вдячна кожному. Кожному та кожній, хто не дасть мою доньку в образу. Хто не омине мої халепи та халепи мого маленького сонечка.

- Ти вже зробила, - серйозне обличчя, але водночас очі іскряться, підозрілу суміш емоцій спостерігаю наразі на лиці однокласника, - я хоч на певний час побув твоєю коханою людиною. І скажу відверто - мені це дуже сподобалося. А тобі?

- Це був цікавий досвід, - киваю, але при цьому намагаюся не перестаратися, оскільки потрібно дотримуватися нейтралітету. Не варіант казати "ні, не сподобалося", адже однокласник доклав максимум зусиль, щоб сюди дібратися якомога скоріше та виручити. А з іншої сторони й пливти в руки Іллі я не готова. Як же і ким я буду виглядати, якщо від одного чоловіка перебігаю до іншого? Ніби якийсь диск з музикою, котру всі хочуть послухати, а можливості купити не у всіх однакові. Мене вже від цієї думки пересмикує, що вже говорити про те, якщо поглянути на це як на реальність. Як моє тіло лапають стільки рук, прокручують мене, і кожен бажає почути як я звучу...

- Якщо не секрет, а де ж твій чоловік? Де батько Сюзі? Хіба він не має тут бути? - Ілля не сліпий, і не дурний, побачив та відчув, що я не бажаю кидатися у вир з головою, тож самотужки відвів мене від цього провалля, правда підвівши до наступного. Як виявилося, я опинилася між двома глибочезними ямами. Саме в це переросла моя така коротка, але така місткісна на пригоди відпустка. Чорти б її побрали. Стільки не відпочивала, потрібно було і не починати. Це явно не моє.