Розділ 5

- Зачекайте, - роблю два кроки вперед, таким чином стаю перед Валентиною Георгіївною та затуляю собою Сюзі. Я хоч і худенька, невеличкої комплекції, але всередині відчуваю себе величезною горою, яка якщо потрібно буде, то візьме на себе всі удари, лише б захистити дитину. Свою малечу. - А з якого переляку дитині можна до однієї бабусі й зась до іншої? Це що ще за рівноправ'я таке нерівноправне?

- Я ж вам вже казала - у вашої матері вдома дівчинці небезпечно перебувати, що незрозумілого? - Дивися як розкомандувалася. Ось так от надавай владу божевільним, наділяй їх силою, котрою вони не вміють користуватися. З розумом. А потім через них страждають адекватні, нормальні люди, які просто не нахабні й не звикли по головах йти, одним словом - виховані. Потім так і виходить, що бидло керує освіченими.

- Що за...

- Мамочко, будь ласка, спокійно, - звичайно, я усвідомлюю стан моєї рідної, розумію, наскільки їй не приємно чути стосовно того, що рідній внучці небезпечно знаходитися в її будинку. Я все це чудово петраю, просто мама й так взяла на себе стільки турботи й потратила достобіса нервів, поки я поверталася з іншого міста, настав мій час взятися до бою. Тож заспокоюю матінку й розвертаюся до цих двох ненависних пик, а за ними видніється ще одна, просто та голова тупа й тільки й може виконувати команди, а ці дві хитрі. Підлі. Валентина Георгіївна знайшла свою подругу. По духу. По характеру. По поведінці. Все життя шукала-шукала, і нарешті поталанило знайти таке "щастя". - А ви взагалі були в житлі іншої бабусі дитини? Перевіряли, чи їй там буде безпечно, чи ні? 

- Послухайте..., - ні, не були. По цій пиці бачу, що не були. Та і зіслизнути з теми бажає ця Марія Семенівна, це легко читається. Навіть по одному-єдиному слову це очевидно.

- Зрозуміло, отже, не були, - тепер я ще більше стверджуюся у думці, що ця вся пародія не спроста, що не просто так тут виявилася мати Вадима, і не по доброті своїй душевній жінка зі служби опіки хоче передати Сюзі в руки моїй ще свекрусі. - А ви знаєте, що дитині й там буде небезпечно, бо ця бабуся тримає різне приладдя для городу, таке як сапи та лопати, які, на секундочку, дуже гострі, у відкритому місці? Куди дівчина може запросто дібратися й поранитися. Хіба це не проблема? Хіба це безпечно?

- Тобто ти краще віддаси Сюзі в якийсь притулок, ніж мені, рідній бабці? Це ти зараз хочеш сказати? - Тепер вже інша бабуся в шоку. Вже вона не може повірити в почуте.

- По-перше, не притулок, а дитбудинок, - я обожнюю тваринок, завжди готова їм прийти на допомогу, та і приходжу, купуючи корм в магазині й наливаючи водичку в спеку, але варто відрізняти сито від проса. - А, по-друге, так, краще вже в дитбудинок, ніж до вас додому, Валентино Георгіївно.

Сподіваюся, моя мала не сприймає ці всі мої слова навсправжки, повністю не розуміє, про що я говорю. А якщо вже навіть все усвідомлює, то краще так, ніж я віддам її цій неадекватні. Яка являється її бабусею, тією, яка має підтримувати та захищати, а вона навпаки похитує емоційний стан дитини, котячи бочку звинувачень на її матір. Тобто на мене.

- Та як ти смієш таке говорити!

А ось це мені на руку. Надіюся, що це мені й Сюзі на користь, оскільки свекруха остаточно їде дахом і схоже вирішила влаштувати мордобій. Зі мною. 
Що ж, я готова навіть отримати прочуханки, тому опускаю руки по швах, щоб ця ідіотка зі служби опіки не подумала, що я збираюся вклинюватися в ці вияснення відносин, і вже передчуваю біль. Біль в обмін на те, що Валентина Георгіївна не забере до себе Сюзі. Бо якщо навіть після того, як свекруха розв'яже свої руки й полетить бити матір дитини, навіть якщо після цього їй віддадуть малу, то це буде верх цинізму. Це сто відсотків вкаже на те, що це все чиясь задумана гра. Проти мене. Спланована акція по дискредитації мене як матері.

- Схоже я вчасно.

Я не закрила очі, не прикрила повіки, хоч і передчувала, що Валентина Георгіївна може повністю збожеволіти та вдарити мене в обличчя, і саме тому, що я все бачила, і помітила першим прибавку в нашій "веселій" компанії.

- А це ще хто такий? - Марія Семенівна явно сподівалася швиденько позбавити мене та мою маму прав опікуватися Сюзі хоча б на деякий час й передати малу в руки свекрухи, а тут незаплановані затримки намалювалися. Одна з таких затримок прямувала впевненим кроком до нас, явно відчуваючи себе королем ситуації.

- У вас є якісь питання до моєї коханої?

Чоловік стає поряд зі мною та обіймає за талію, притягуючи ближче до себе та демонструючи, що будь-кому буде зле, якщо вони навіть спробують завдати мені шкоди. І цим чоловіком являється не мій чоловік...

- Коханої?

- Якої ще коханої?

Ну, ось, ще одне яскраве підтвердження того, що Марія Семенівна та Валентина Георгіївна ідеальні подруги. Вони практично водночас вигукують одне й те саме питання. Під різним соусом, але сенс від цього не змінюється.

- Карина моя кохана людина, чи десь заборонено законом кохати іншу людину? - І ніби демонструючи, що йому навіть начхати на закони, Ілля притягує мене ще ближче до себе. Переграє. Явно переграє, але я не пручаюся, бо куди більша насолода спостерігати за цими перекошеними пиками цих двох відьом. Які хотіли забрати від мене Сюзі, розбити моє серце та ранити душу малої. А тут як гарно отримують по дзьобу. Смачно так, з розмаху.

- Хіба ви Вадим Ігорьович? - Жіночка зі служби опіки підозріло і водночас допитливо витріщається на мого однокласника, явно оцінюючи, чи реально він може бути моїм офіційним чоловіком. Скоріш за все, ця банда, в яку я ще точно не визначила, хто входить, непогано підготовилася до цього задуму "офіційно" вкрасти мою дитину, вивчивши, як візуально виглядають мої рідні. І схоже вона не настільки ідіотка, щоб не відрізнити одну людину від іншої. На це клепки вистачає у даної божевільної. 

- Ні, це не мій син, це якийсь ошуканець, - свекруха тицяє пальцем в Іллю, а я ще більше впевнююся в тому, що вона явно входить в цю гидку банду. І від цього ще сильніше злюся на Вадима, який ні дочку в даний момент не захищає, ні мене убезпечити від своєї звихнутої мамочки не здатен.