Розділ 8

"Заспокойся, все буде добре, ніхто не образить твою малу. Я все вирішу" - такі слова я б дуже сильно хотіла почути від Вадима, від того, хто і мав зайнятися розв'язанням даної глобальної проблеми. Та чоловік так і не відповів на мої дзвінки. Ні передзвонивши, ні навіть повідомлення не надіславши. Натомість Ілля став тим, хто зміг хоча б трішки зарадити моєму хвилюванню та посіяти зерно позитиву, що все і справді буде добре.

- Де ви ходите? - Ця служба опіки хотіла забрати мою Сюзі з собою, і тільки титанічні зусилля моєї мами змусили їх піти на компроміс - поїхати до нас додому і вже там поговорити з матір'ю малої. Тобто зі мною. Та схоже ця Марія Семенівна вирішила, що вона і так зробила мені ведмежу послугу, приїхавши вдруге за день до нас додому, тож моє запізнення сприймає в штики, оглядаючи мене з ніг до голови, начебто я покинула доньку на матір, а сама пішла веселитися в нічний клуб. І плювати, що на дворі ще не ніч. І начхати, що мій одяг скромний, явно не призначений для клубів. Їй на це все абсолютно все одно.

- Мала справи, - з якого переляку я маю перед нею звітувати? Чи не забагато на себе бере ця жіночка? І тут же роблю ще одну галочку на підсвідомості, що ця надмірна увага з боку служби опіки виникла не просто так, не на рівному місці. Хтось постарався. І цей хтось хоче добряче зіпсувати мені життя, посягнувши на найдорожче, що я маю, мала і колись буду мати.

- Ваша справа це ваша дитина, за якою ви взагалі не дивитеся! - Цій бабі, не по віку бабі, а по буркотінню, явно не сподобалося, що я почала спілкуватися з нею в її ж манері, скоріш за все, вона рахує, що тільки їй дозволено так вимахуватися. Мені зась.

- За дитиною дивиться її рідна бабуся, чи бабуся не може піклуватися про свою внучку? Це заборонено законом? - Найгірше в цій ситуації те, що Сюзі все це бачить та все це чує. В мене серце крається, коли я спостерігаю за тим, як вона схопилася за мою ногу й тремтить всім тілом. Так тремтить, що вібрація на моє тіло переходить, все більше розбурхуючи на емоції, все більше запалюючи бажанням взяти й натовкти пику цій ненависній бабі й цьому німому ідіоту, котрий лазить за нею крок в крок.

- Їй небезпечно перебувати в будинку вашої матері. І чому це досі тут стоїть? - Тицяє пальцем в бік мотоцикла, котрий нікуди не подівся. А куди я його подіну? Він важить чорт знає скільки, тож відкотити не зможу, а управляти цим транспортом я попросту не вмію. З машиною ще сяк-так впораюся, а двоколісний це точно не моя стихія. - Я ж сказала минулого разу прибрати це одоробало. 

- Дитини тут би не було, якби вона перебувала у своєї бабусі. В домі бабусі, де нічого не загрожує ні її життю, ні її здоров'ю. Чи ви справді вважаєте, що машинка для нарізання капусти, яка не під'єднана до мережі й знаходиться на столі може нести небезпеку для малечі? - Та я навіть промовляю це і мені вже смішно стає від таких аргументів, чому Сюзі не може перебувати в домі моїх батьків. А ця звихнута реально вважає це за серйозну причину забрати внучку від рідної бабусі? Забрати малу звідти, де її всі люблять та де комфортно в місце, де вона нікого не знає і буде відчувати себе покинутою?

- Тобто ви вважаєте свою доньку не надто розумною задля того, щоб вставите штекер в розетку? 

Все це провокація. Вся ця перевірка це одна суцільна провокація. І навіть зараз це частинка цієї провокації, оскільки я прекрасно бачу, як на словах про "не надто розумною" ця ненормальна посміхається лише куточками губ, але ключове тут посміхається, оскільки вона не прямо та все ж доволі відверто називає мою доньку дурною. І ця Марія Семенівна чудово усвідомлює, що я поведуся на цю зачіпку, не омину увагою даний нюанс.

- Сонечко, йди до бабусі, - все, кульки починають рухатися в лунку під назвою "кінець терпіння", тож я ледве не силоміць відриваю малу від своєї ноги та передаю її матері, а після розвертаюся й знищую одним тільки поглядом цю ідіотку, - ви хочете сказати, що моя...

Я була в пів кроку від того, щоб знищити цю Семенівну не тільки поглядом, а і фізично, буквально якась дещиця і я б не втрималася від фізичної розправи, навіть цей би лох збоку від баби не допоміг би, бо ніхто не має права ображати мою доньку. Ніхто та ніколи, і якщо так вийшло, що наразі крім мене не здатен її захистити, то я не відступлю, ні, я піду на крайні методи, але Сюзі не дам оскверняти.

- Карино, що тут відбувається? 

Я сподівалася все ж на Вадима, надіялася на Іллю, але цей голос був жіночим, і доволі знайомим, а варто було розвернутися в той бік, звідки той пролунав, як я побачила "улюблену" свекруху.

- Це ви Валентина Георгіївна? - Мене випереджає ще одна "улюблена" жіночка, ця бісова Марія Семенівна, звертаючись до матері Вадима.

- Так, це ж ви до мене набирали?

Що? Набирали? Навіщо? Тут же смикаюся в сторону працівниці служби опіки, щоб та пояснила якого веселого вона набирала до Валентини Георгіївни, як взагалі дізналася її номер, та ця нахаба повністю мене ігнорує, начебто мене взагалі не існує.

- Так, заберіть, будь ласка, до себе дівчинку, їй наразі небезпечно знаходитися в будинку батьків та другої бабусі.

- Залюбки, - Валентина Георгівна вже біля Сюзі, простягає тій свою руку, на що моя донька тільки негативно махає, не бажаючи покидати компанію моєї матері.

А я на все це дивлюся і паралельно з агресією, котра досягає пікових позначок, приходить в голову думка, від якої гидко. Блювати хочеться. Але вона ж настільки реальна, що практично можна помацати рукою. Доторкнутися. Відчути наскільки вона бридка.

Що як це все затіяла Валентина Георгіївна? Що як вона досі сама собі не пробачила ті два випадки з дитинства Вадима, коли її син був на грані смерті й тепер хоче відбілитися, відгородивши Сюзі від мене, оскільки свекруха вважає мене поганою матір'ю? Аж надто завзято вона сюди прибігла, аж надто щаслива, коли ця жіночка дозволила їй забрати до себе малу. Аж надто це все...