Розділ 6

- Угу, - мугикаю, а сама шукаю поглядом кондиціонер в цьому кабінеті. Ніби є, і ніби той навіть працює. Тоді чому так жарко? Чи природна спека тут ні до чого, це моя реакція на таку відвертість Іллі? - Я тебе почула. Можна води?

Киваю на кулер. Звичайно, я видаю таким чином свою схвильованість. Показую однокласнику, що його слова мене добряче збентежили. Але наразі я готова навіть це проковтнути, лише б після цього в мене в роті ще виявилося трішки водички. Неймовірна спека дібралася навіть до моєї ротової порожнини, і язик робить титанічну роботу, працюючи в такій обстановці.

- Тримай, - на щастя, Ілля не посміхається, помічаючи мою схвильованість, ніяким чином не вказує, що його це радує, простягаючи склянку з такою бажаною рідиною.

- Дякую, - одне діло чути про почуття чоловіка до мене. Про, так сказати, платонічні почуття, симпатію. Це можна прийняти. Це можна зрозуміти. А от це "хочу тебе"... Воно вже не звучить романтично, ні, воно демонструє ступінь серйозності Іллі. Не підказує, ні, а прямо волає стосовно того, що якби міг, то чоловік взяв би мене тут, прямо на столі, у всіх позах... І від цього усвідомлення вся рожева нісенітниця вибивається з голови, так само як би Ілля вибивав з мене стогони... Якби я це допустила. Якби дозволила.

- Так а що сталося? Чому ти розпочала цю дурню щодо привласнити?

І якби він міг, то однокласник не розводив би теревені, а взявся б до справи. Та я не допускаю цього, а чоловік насильно не візьме, тож повертається до того, з чого все і розпочалося. Правда я вже і забула за цими пікантними моментами про що ми говорили. Та і взагалі з якою метою я сюди примчала. Гарна мати, неймовірна, варто подаватися на номінацію "матінка року". Перемога точно залишиться за мною.

- Сьогодні до нас додому приходила служба опіки дітей, перевірити умови проживання моєї доньки. Вперше з часу її народження.

- Хіба вони не мають це робити, коли дитина тільки но народилася? 

- Ну, так, - саме так. Щоб впевнитися в тому, що з пологового будинку малеча переїде в адекватні умови, а не буде десь мешкати в сараї з якимись безхатьками. Так має бути, і я двома руками та двома ногами "за" такий контроль.

- Та твоя мала вже і не така мала, точно не новонароджена.

- Так, все вірно, - в мене немає параної, вже супер. Друга людина цілком погоджується зі мною, що візит тієї набурмосеної жінки та її німого партнера якось не дуже підходить під вік моєї доньки. Аж надто запізно вони спохопилися перевіряти умови проживання. Ще б прийшли через пару десятків років, тоді б точно все зафіксували.

- Дивно, - однокласник хмуриться, почісуючи долонею свою густу бороду, а потім різко скидає свій погляд на мене, - зачекай... А я тут до чого? Ти ж не хочеш сказати, що пов'язуєш їхній візит зі... мною?

І що відповідати? Бажано так, щоб не вилетіти звідси, як корка з пляшки. Вже зараз я розумію, що Ілля не опустився б до такого рівня. Не став би так низько падати. Навіть через те, що сам себе поважає. Не поліз би в такий бруд.

- Знаєш, Карино, не думав, що ти настільки гидко про мене думаєш, - не вийде уникнути неприємності, по виразу обличчя чоловіка це прекрасно бачу, не вийде, - я тоді стримався й не став руйнувати твоє життя та життя твоїх батьків. А тут мала дитина, під загрозою того, що її у тебе відберуть..., - скрушно хитає головою, не може повірити, що я навіть могла це допустити.

- Вибач, я не хотіла тебе образити, - це було помилкою діяти на емоціях. Піддаватися першому пориву. Це зараз я розумію, а тоді... Тоді головне було захистити доньку й знайти того, хто запустив цей механізм.

- Тримай, - Ілля кидає переді мною свій мобільний телефон та киває на нього, - можеш глянути мій список викликів. Перевірити мої повідомлення. Месенджери. Що хочеш. 

- Навіщо? - Нетямуще витріщаюся на гаджет, і не збираюся його брати в руки, не кажучи вже про те, щоб в ньому порпатися та щось шукати. Це чуже. Це особисте. Сама не люблю, коли хтось зачіпає моє, і майно інших не вважає за адекватне брати без дозволу. Та і з дозволу теж.

- Щоб впевнитися в тому, що не я все це влаштував. Не знаю, хто твій чоловік, та з ким ти звикла спілкуватися, але маніпулювати дитиною це останнє, до чого може додуматися психічно здорова, адекватна людина. Сенс мені від тебе, навіть якщо я тебе і хочу, якщо ти будеш розбита горем, що твою малу забрали від тебе. Яка мені радість від жінки, яка буде постійно засмучена.

- Я вірю, не потрібно, - відсовую від себе телефон Іллі, хочу якось загладити свою провину перед ним, та поки не можу вигадати яким чином. Я продемонструвала недовіру до нього, і як впевнити його в протилежному не маю плану.

- Якщо це все, то попрошу звільнити кабінет. Мені потрібно працювати, - не так давно я згорала від спеки, зараз же хочеться обійняти себе руками за плечі, хоч таким чином трішки зігрітися, оскільки тон чоловіка пронизаний холодом. Таке враження, начебто я знаходжуся на вершечку айсберга, а навколо льодовики.

- Так, так, звичайно, - це виглядало ніби помста. Тільки не тій людині, яка завдала мені шкоди. Зіпсували мені настрій ті два покидьки зі служби опіки, а я така вирішила відігратися на однокласнику, виливши йому на душу відро помиїв. На тобі Боже, що мені не гоже. - Вибач, я не хотіла тебе образити. Вибач.

Та мої вибачення зараз до одного місця. Що вони вартують, якщо рівний лист паперу вже зіжмаканий і більше ніколи не буде рівним?

- Карино...

Я вже поспішала покинути кабінет, щоб не мусолити очі Іллі, не злити ще більше, як чоловік відізвався і я моментально розвернулася до нього. Хоч я і не планувала з ним мати нічого більшого, ніж дружба між однокласниками, але не хотілося розходитися на такій мінорній ноті. Ще і з моєї подачі. Ще і якщо я була повністю не права.

- Тримай, - чоловік запускає по столі якийсь невеличкий клаптик пластику, котрий я вчасно встигаю перехопити перед тим, як він опиниться на підлозі, - це моя візитівка. Якщо потрібна буде допомога з донькою - набирай. У мене є знайомі, які допоможуть врегулювати це питання.