Розділ 3

- Не очікував тебе так швидко побачити. Але не скажу, що не радий цьому, - Ілля зустрічає мене у своєму особистому кабінеті зі своєю фірмовою усмішкою та зі своєю вишуканою галантністю, запрошуючи присісти в крісло.

- Як бачиш, мрії збуваються, - хоча повністю солідарна з однокласником. Я теж не могла навіть передбачити, що наша з ним наступна зустріч трапиться буквально наступного дня. Та ще й з моєї подачі.

- Соромлюся запитати, ти розійшлася зі своїм чоловіком? - Я приїхала до Іллі, щоб по його міміці та поведінці зрозуміти, чи не його це ініціатива зіпсувати мені життя, але не врахувала того моменту, що чоловік і мене може застати зненацька. Ось, наприклад, як зараз, коли він потрапляє прямісінько в ціль і на моєму лиці явно пару секунд тримався вираз ступору. Від того, як однокласник практично вгадав з моїми поточними проблемами. Хоч ще і не розвелася, та схоже на пів шляху до цього...

- Соромишся запитати, але все ж запитуєш? - Можливо, сьогодні не найкращий момент задля того, щоб так сильно підставлятися, адже я ще не відійшла від новин стосовно Вадима та Сюзі, та хочеться все прояснити, так сказати, з пилу-жару. Не дати "злочинцю" втекти, поки він не встиг зачистити свої сліди.

- Ти ж знаєш мої почуття до тебе, я не буду приховувати справжніх емоцій, якщо твій сімейний статус справді змінився.

Так, я знаю це, і саме тому що я це знаю, тому майже відразу подзвонила до однокласника, як тільки за службою опіки дітей закрилася калитка. Домовилася про зустріч, залишила малу з мамою, а сама помчала на перший автобус, щоб якомога скоріше перетнутися з цим чоловіком в тому самому місті, яке тільки сьогодні вранці покинула.

- І ти підеш на все заради того, щоб добитися своєї цілі? - Знаючи Іллю тільки з однієї сторони, як хлопця, котрий бачив ціль та не бачив перешкод, то так, він доб'ється свого попри все. Та є ще один момент. Дуже важливий момент. Про який він сам мені й розповів, і який якщо не кардинально змінює мою думку стосовно однокласника, то добряче її коригує.

- Ми все ще зараз говоримо про тебе? - Чоловік уважно дивиться мені у вічі, прекрасно бачу, як йому подобається ця розмова, навіть це можна називати грою, в якій він явно відчуває себе мастаком. Професіоналом. Лідером.

- Так, про мене, - сідати за такий собі імпровізований стіл з професіоналом, та ще й коли я знаходжуся під впливом емоцій, не найкраща ідея, до такої гри потрібно підходити з холодною головою та гарячим серцем, та мене притиснули, притиснули через доньку, і я буду боротися, навіть якщо ситуація завідомо програшна, - на що ти підеш, щоб привласнити мене собі?

- Привласнити? Ахахаха, - однокласник підіймає голову й починає голосно сміятися, чим вганяє мене в ступор, такої реакції я точно не очікувала, - Карино, ти перечитала романів? Де в головних ролях владний герой та покірна утриманка?

- І все ж? Так, чи ні? - Максимально зібрана, максимально серйозна. Я покинула дитину, за якою дуже сильно засумувала, і приперлася сюди, щоб не жарти жартувати й виясняти, яку літературу обожнюю.

- Привласнити можна автомобіль, телефон, сумочку, але привласнити жінку? Ти про що? Ти що якась річ, яку хто хоче той і використовує по своїй волі?

Жорстоко. І жорстко. Смачні ляпаси по моїй фізіономії. Без прикладання фізичної сили. Та нічого на Іллю дути губи, бо по факту він має рацію. Він озвучив правду.

- Хочеш сказати, що раніше ти не привласнював собі дівчат? - Та і тут є певний момент. Не такий він білий та пухнастий, котрим хоче видатися. Можливо, він і забув, але я його знаю куди більше, ніж ці два дні, що ми з ним перетиналися.

- Я так розумію, ти говориш за школу? За нашу юність, коли я кожного тижня, якщо не дня змінював дівчат?

- Саме так, хіба це можна назвати будь-яким іншим словом, ніж привласнив? Мені здається воно ідеально описує все те, що ти тоді робив. Як їх використовував. По своїй волі.

- Були хоч якісь чутки, що хтось з них був проти? Що комусь я був максимально огидний, а я все брав силою?

- Ні, не було, - та і не могло бути, дівчата самі вилітали зі спідниць, щоб хоча б день провести з Іллею. Щоб хоч потриматися з ним за руку. Продемонструвати іншим свою перевагу, що ось такий красунчик і разом з нею, а не з іншими. Навіть якщо це і буде тривати всього двадцять чотири години.

- Тоді які можуть бути питання? Тим більше є дві важливі речі, котрі все кардинально змінюють і не роблять мене таким покидьком, який ти мене хочеш змалювати.

- Це ж які? - Я навіть не помітила, як вв'язалася в цю гру. Однокласник таке враження тільки й потирає руки від того, що вона почалася, а я вже не вилізу звідси, поки не викину всі карти, або не програю. Хоча це одне й те ж саме, якщо врахувати те, з ким я взялася змагатися.

- Перше, як бачиш, я подорослішав. Мене не цікавить будь-хто, як то було раніше, мене цікавлять найкращі. Навіть кращі з найкращих.

- А по-друге? - Ну що ж, впевненості в собі коханому Іллі не позичати. Він навпаки може комусь іншому дати в займи. Цього достоїнства в нього достобіса.

- А по-друге, ти ж знаєш моє ставлення до тебе. Я не хочу тебе привласнити, ні, я хочу тебе повністю. Хочу тебе цілком. Та я попросту хочу тебе.

- Угу, - мугикаю, а сама шукаю поглядом кондиціонер в цьому кабінеті. Ніби є, і ніби той навіть працює. Тоді чому так жарко? Чи природна спека тут ні до чого, це моя реакція на таку відвертість Іллі? - Я тебе почула. Можна води?

Киваю на кулер. Звичайно, я видаю таким чином свою схвильованість. Показую однокласнику, що його слова мене добряче збентежили. Але наразі я готова навіть це проковтнути, лише б після цього в мене в роті ще виявилося трішки водички. Неймовірна спека дібралася навіть до моєї ротової порожнини, і язик робить титанічну роботу, працюючи в такій обстановці.

- Тримай, - на щастя, Ілля не посміхається, помічаючи мою схвильованість, ніяким чином не вказує, що його це радує, простягаючи склянку з такою бажаною рідиною.