Розділ 4

- Так, тут, - що? Служба опіки дітей? Якого милого вони сюди приперлися? Думаю ці двоє теж наразі нічого приємного не прочитають на моєму обличчі, оскільки я не розумію навіщо вони сюди прийшли й що хочуть від моєї малої.

- А ви хто така? 

Максимально гидкі персонажі. Що по пиках, що по манері спілкування. Ні тобі привітання, ні якогось поважного ставлення до особи, з якою спілкуєшся. Це ще дивина, що на "ви" ця панянка звертається, а не почула до мене "тикати". Ніби ми в генделику знаходимося і я забрала останню копчену рибину, а цій дамі не перепало.

- Я мати Сюзанни Вадимівни, а з приводу чого ви до нас завітали? - Я то чула, що служба опіки дітей може приходити та перевіряти рівень проживання малих. Чи житло в якому вони мешкають відповідає адекватним критеріям. Але це ще мало відбутися тоді, коли Сюзі тільки но народилася, а так стільки років представників даної служби не було видно, тепер не ждано не гадано намалювалися? З якого переляку?

- Перевірити стан житла, в якому проживає Сюзанна Вадимівна, ваша донька.

- Можете, будь ласка, надати документи, котрі засвідчують те, що ви працюєте в цій службі опіки? - А що як це якісь пройдисвіти, котрі хочуть потрапити всередину будинку й оцінити, що лежить не гоже, а після вислідити час, коли нікого немає вдома та обікрасти житло?

- Звичайно, - єхидно шкіриться ця баба й тицяє в мене своїм посвідченням. Прямо перед носом це робить. 

- Марія Семенівна, - читаю ініціали цієї неадекватної, хоч насправді вона більше схожа на "Машку-дурашку", - а ваші?

Цей чоловік ще ні слова не промовив і схоже вирішує притримуватися й надалі тієї є тактики, оскільки демонструє таке саме посвідчення, як у його колеги, і все це мовчки. Можливо, німий?

- Проходьте, - відступаю й даю пройти цим двом, хоч величезне бажання взяти й хлопнути калиткою перед їхніми носами, бажано ще й зачепити ці шнобелі, щоб збити ту пиху, з якою вони приходять до людей.

- Доню, це хто? - Застережливо оглядає моя рідна новоприбулих і бачу, що я не одна така, кому ці двоє персонажів не сподобалися. Та і Сюзі поглядає на них з-під лоба, притискаючись до бабусі. Ніби в неї шукаючи захисту.

- Служба опіки дітей, - звичайно, очі у мами й в малої тут же округляються при моєму поясненні та відразу переміщаються на Марію Семенівну та Володимира Олеговича, котрі підійшли до мотоцикла та розглядають його, начебто це щось неземне.

- Це що таке? - Тицяє ручкою на двоколісного жінка.

- Мотоцикл, - отже, мені не здалося? Вони й справді не розуміють, що це таке? З якого ж дикого лісу ці двоє вирвалися, що не в курсі таких банальних речей?

- Ми бачимо, що не коляска, - виразить Семенівна, - чому цей мотоцикл стоїть там, де до нього може добратися дитина та задавити її?

- Чому задавити? - Та його ще попробуй з місця здвинь, он двоє чималих вантажників ледве з ним розібралися, що маленька Сюзі може вдіяти з цим залізним звіром.

- Прибрати! Це небезпечно! - Заявляє ця баба, і я вже починаю сумніватися, хто саме господар цього будинку. Наразі відчуваю себе гостем на своєму ж подвір'ї. - Пішли в будинок.

І без запрошення поперлася зі своєю свитою у вигляді мужика всередину хати. Я стримуюся тільки заради того, щоб не підставити себе, а в першу чергу малу. Хто знає що цим ідіотам встрілить в голову. Я не маю втратити після чоловіка ще й доньку. Це буде суцільним нокаутом після потужного нокдауну.

- Тут що ремонт було зроблено? - Незадоволено бурчить Семенівна, коли ми втрьох опиняємося в кімнаті Сюзі.

- Так, для комфорту дитини, - не очікувала? Думала, що тут суцільні розвалини? Подумки дякую Вадиму за те, що так вчасно зробив цей ремонт. Не те щоб до цього тут було страшно й не красиво, але наразі куди ефектніше.  Попросту немає до чого прискіпатися цим бурлакам.

- Смердить фарбою, - кривить носа жіночка, а чоловік і далі з кам'яною пикою,  неймовірна компанія. - Дитині не можна перебувати в цій кімнаті.

- Так, я розумію, вона поки що поживе у моєї матері, - хоч тут і не смердить фарбою, як висловилася ця гидка дамочка. Можливо, запах трішки і є, але це нормально, якщо врахувати, що ремонт закінчився тільки сьогодні вночі.

- Скажіть тоді адресу вашої матері, щоб при нагоді ми мали змогу перевірити там умови, в яких проживає Сюзанна Вадимівна.

- Так вона ж там не проживає, а всього переночує ніч-другу, - що це за ревізії? Можливо, їм дати адреси всіх родичів, де в той чи інший час може знаходитися Сюзі?

- Без різниці, одну ніч, дві, чи навіть пару годин. В дитини мають бути комфортні умови.

- Гаразд, записуйте, - сподіваюся, ця Семенівна чує, як скрегочуть мої зуби, коли я називаю їй адресу моїх батьків. Я не люблю насилля, рахую це забороненими методами вирішення різного роду ситуацій, але наразі, і саме з цими персонажами це максимально правильне рішення - схопити їх за шкірку й викинути звідсіля якомога далі. 

- Поки що умови більш-менш нормальні, але через деякий час ми повернемося знову. Будь-якої миті, зненацька, щоб ви не надумали робити ремонти та закривати свої косяки.

- Авжеж, - натягую на обличчя штучну посмішку, а всередині все бурлить від злості.

Виходить ця Марія Семенівна вирішила, що хтось попередив нас з Вадимом стосовно того, що ці двоє припруться і ми по швидкому організували ремонт? А так жили до цього в гадючнику? Піддавали стражданням доньку???

- Карино, ти ж розумієш, що вони завітали сюди не просто так? - Мама підходить впритул та ставить це запитання, коли ця чортова служба звалила, а мала побігла в будинок оцінити ремонт своєї кімнати. - А з чиєїсь подачі?

Так, мамо, розумію, залишилося тільки дізнатися, кому це спокійно не живеться й хочеться іншим зіпсувати життя. А те що це з чиєї подачі, то це надзвичайно очевидно...