Розділ 2

На диво це повідомлення надійшло не від Вадима, хоч відштовхуючись від останніх подій, то можна було передбачити, що саме він відправник даного смс. Якщо не дивитися на ім'я, від кого воно надіслано. Та все ж ні, не від чоловіка, а від однокласника. Від Іллі. Котрий явно прощався. 

"І тобі дякую. Це був дуже гарний та приємний вечір!"

Натомість я не заїкнулася стосовно того, що це була наша остання зустріч. Я так само була вдячна Іллі за справді хороший вечір в дружній компанії, але не ставила на цьому крапку.

- Мамо, мамо, - я ніби зомбі прямувала на подвір'я, оскільки в думках зародилася певна ідея, яка мені здається була варта виїденого яйця. - Можна я відкрию подарунок тата, а потім ми назад все завернемо і він навіть не дізнається, що ми дивилися?

З трансу мене вивела Сюзі, яка навіть не підозрювала, що тато, скоріш за все, і так не дізнається про цей подарунок. Для нього цей сюрприз і залишиться таємницею.

- Так, можна, тільки акуратно, - хоч хтось порадіє цьому залізному коню. Хоч в когось він викличе якісь емоції, крім того водія та вантажників, які витягали цей подарунок з вантажівки.

- Раз, - мала явно вирішила влаштувати ледве не шоу з банального знімання брезенту з мотоцикла. Якби я ще й знайшла бантик, як то першочергово хотіла, то вона б і до нього дібралася та з задоволеною посмішкою розвертала подарунок свого батька. - Два... Всі готові?

- Так, сонечко, готові, - мама згідно киває та підіграє Сюзі, поки в моїй голові все більше розростається ідея. Яка пару хвилин тому була розміром з маленьку горошину, а вже зараз досягає масштабів тенісного м'ячика, загрожуючи перетворитися в футбольну сферу.

Коли Ілля почув стосовно сюрпризу, який влаштувала мені Наталка, а, як виявилося, пізніше я дізналася, що це була справа рук Вадима, то запропонував мені спробувати попрацювати в його друга. Якщо не помиляюся того звати Рома. А в чому я точно помилитися не можу, так це в тому, що цей товариш Іллі працює одним з керівників в "Рататуї". В мережі кондитерських фабрик. В одній з яких я і хотіла б колись спробувати попрацювати. Бо це було б поєднати приємне з корисним. Перетворення хобі в роботу. При чому б ця робота не набила мені оскомину через пару місяців, як то зазвичай відбувається з людьми, які усвідомлюють, що працювати потрібно, заробляти треба, навіть на ненависній посаді.

- Три! - Вигукує донька, а я ще більше стверджуюся в думці, що це адекватна затія стосовно напроситися до товариша Іллі на роботу.

Мені, наприклад, потрібно чимось покрити кредит в банку. І чим скоріше, тим краще, щоб чималі відсотки не набігли. Я то розраховувала на те, що на проживання нашої родини буде заробляти Вадим, а я замовленнями на торти закрию кредит на цього залізного коня найближчим часом. На жаль, повернути його назад не вдасться, бо була акційна ціна на нього у зв'язку з тим, що цю модель знімали з продажів. 

- Вау! Який він великий!

Захоплення легко читається в тоні Сюзі, а я так само легко усвідомлюю, що тепер мені паралельно доведеться оплачувати кредит на цей мотоцикл і забезпечувати свою маленьку сім'ю. Садочок доньки, продукти, одяг, комунальні платежі це все ляже повністю на мої плечі. Плюс цей здоровань, з яким не зрозуміло що тепер робити. Дарованому коню в зуби не дивляться, але цей кінь нікому вже не потрібен, та і подарунок вилився в кругленьку суму, яка злетіла з моєї картки на його оплату.

- Мамо! - Сюзі підбігає до мене та хапає за руку, вкотре повертаючи в реальність.

- Так, доню, - малу так зачепив цей мотоцикл, що тут все зрозуміло - перейняла гени татка. Очі сяють, усмішка до вух, кожен крок - стрибок. Я думала тільки чоловіків та хлопців цікавлять такі великі іграшки, а виявилося, що є прихильниці двоколісного транспорту і серед дівчаток. Моя донька тому наочне підтвердження. Де там байкерські куртки та шоломи продаються? Схоже мені потрібні адресочки магазинів, які цим торгують.

- Можна я Стасику з садка розповім про подарунок, який ти зробила таткові? Ото він заздрити буде!

- Сонечко, вихвалятися не красиво, ти маєш зрозуміти, що...

Лекцію як себе варто поводити не вийшло довести до логічного кінця, оскільки хтось стукав у калитку. І так потужно лупив, ніби в когось скрутило живіт і наша оселя виявилася першою на шляху, щоб цій людині не зазнати особистої катастрофи.

- Зачекай, котику, я зараз, - і подвигнула малу до матері, передаючи під опіку.

Що як це Вадим не стримався і все ж прийшов, щоб влаштувати грандіозний скандал? Що як його навіть не стримає присутність доньки й він наробить такого галасу, що всім буде мало місця?

І судячи з того, що стукіт не припиняється й стає все більше інтенсивним, то чоловік явно не в гарному настрої. Очевидно, що злий.

- Доброго дня, - але ні, я прогадала. Прочинивши дверцята я побачила якусь жінку з текою, а позаду неї чоловіка. Та з одним я точно вгадала - вони явно не перебували в доброму гуморі. Обидва дивилася на мене з-під лоба. Начебто я їм наробила халепи й тепер ще маю нахабність припертися до них після всього скоєного. - А ви хто?

- Служба опіки дітей. Сюзанна Вадимівна тут мешкає?

- Так, тут, - що? Служба опіки дітей? Якого милого вони сюди приперлися? Думаю ці двоє теж наразі нічого приємного не прочитають на моєму обличчі, оскільки я не розумію навіщо вони сюди прийшли й що хочуть від моєї малої.

- А ви хто така? 

Максимально гидкі персонажі. Що по пиках, що по манері спілкування. Ні тобі привітання, ні якогось поважного ставлення до особи, з якою спілкуєшся. Це ще дивина, що на "ви" ця панянка звертається, а не почула до мене "тикати". Ніби ми в генделику знаходимося і я забрала останню копчену рибину, а цій дамі не перепало.

- Я мати Сюзанни Вадимівни, а з приводу чого ви до нас завітали? - Я то чула, що служба опіки дітей може приходити та перевіряти рівень проживання малих. Чи житло в якому вони мешкають відповідає адекватним критеріям. Але це ще мало відбутися тоді, коли Сюзі тільки но народилася, а так стільки років представників даної служби не було видно, тепер не ждано не гадано намалювалися? З якого переляку?