Розділ 2

- Татусь, на жаль, не зможе поїхати разом з нами, в нього багато роботи, - Сюзі знає, що її батько працює не покладаючи рук, заради нашої родини, заради власне самої малої. Стосовно цього ще раніше у нас була серйозна розмова з донькою. Коли мала спитала, чому тато не може так багато часу проводити поряд з нею, як то у випадку з мамою, довелося пояснити дитині, як функціонує даний світ і деколи (а зачасту доволі часто) не все так стається, як того хочеться. Практично не реально веселитися цілими днями, бавитися й насолоджуватися життям, бо банально навіть для цих самих веселощів потрібні кошти. Не сидіти ж дитині вісімнадцять років поспіль та гратися в пісочниці. Хоч навіть там треба якісь лопатки, відерця й інше начиння, щоб не просто пересипати пісок з долоньки в долоньку. Сюзі все зрозуміла, хоч і дещо засмутилася, тому наразі теж приводжу даний аргумент.

- То може і ми не поїдемо?

- Чому ні? - Я не думала, що мала запропонує такий варіант. Вона два рази була на морі й двічі їй сподобалося, тож я навіть не сумнівалася в тому, що і втретє залюбки поїде. Навіть якщо і без одного члена родини.

- Я буду за татом сумувати, - і робить такий нещасний вигляд, ніби вже уявляє той момент, коли вона покупалася досхочу у водичці, побудувала всі замки світу, які тільки можна побудувати й згадала за татка, що його немає поруч, а в мене від цієї тільки картини сумної доньки вже серце щемить. - Мамо, а ти хіба не будеш сумувати за татком?

Якби мала тільки знала, наскільки наразі це болюче питання. Враховуючи нові обставини. Приймаючи до уваги те, що татка, скоріш за все, більше ніколи не буде поряд. Ні на морі, ні в ігровій зоні, ні в будинку. Хіба тільки з Сюзі вдвох, але вже ніколи втрьох...

- Звичайно, буду, але ми поїдемо трішки відпочинемо з тобою. Покатаємося на водяних гірках. Поласуємо смачним морозивом і повернемося додому. Татко навіть не встигне за нами засумувати, як ми вже приїдемо до нього, - ми й бабусю візьмемо з собою. Що скажеш, бабуся?

- Ну..., - в погляді матері бачу питання типу "що за підстава, доню? Куди ти мене вплутуєш?".

- Поїдемо жіночою компанією, відпочинемо, буде весело, - рідна не знати коли була востаннє на морі. Ми з Вадимом їм з батьком пропонували з'їздити за кордон, чи хоча б десь в нашій країні погріти кісточки на піщаному пляжі, але вони все відмовлялися. Мотивуючи це тим, що вони вже старенькі, відпочинуть на тому світі й така подібна чортівня. Ну, загалом, відповіді у стилі як мінімум сімдесяти відсотків людей під шістдесят, а то й більше років.

- Поїдемо, бабусю, поїдемо? - Сюзі не тільки активна як стрибунець, так само і її настрій колихається від найнижчої точки до найвищої. Як, наприклад, зараз, коли дівчинка вже дещо заспокоїлася стосовно того, що татко не їде, натомість щаслива від того, що бабця може приєднатися до нашої компанії.

- Звичайно, сонечко, поїдемо, - рідна гладить малу по голівці, пригортає її до себе, а на мене кидає докірливий погляд. Начебто я ще відповім за свою витівку й за те, що підбурила малу зіграти за мою команду. 

Та я це якось переживу. Мамі сподобається, я впевнена. І сама відпочине й мені трішки морально допоможе розвантажитися та підтримати в цей критичний момент мого життя. Можливо, з висоти свого досвіду підкаже, як правильно піднести новину Сюзі щодо Вадима. Вона то не розлучалася, вони з татком, на щастя, вже стільки років душа в душу, та все ж...

- Мамо, а що ти за сюрприз татові підготувала? - Ну, як ви вже зрозуміли, за моєю донькою тільки встигай. Варто тримати руку на пульсі, бо можна залишитися далеко позаду цього маленького автогонщика.

- Мотоцикл, - все одно рано чи пізно Сюзі дізнається, та і вже й не велика це таємниця. Та і взагалі... А що тепер з ним робити? Повертати назад?

- Мотоцикл? - Оченята доньки ось-ось вилізуть з орбіт, вона явно не очікувала на ТАКИЙ масштабний сюрприз. - А тато покатає мене на ньому?

- От підростеш і покатає, - очевидно, що малу така перспектива не задовольняє, бо ця перспектива туманна, бо хтозна-коли буде те "підростеш", тому дещо підсолоджую пілюлю, - але ми вже зараз можемо сходити й подивитися на нього. Гайда?

- Так!

Це величезна радість, що Сюзі ще маленька, ще так легко перемикнути її увагу на щось позитивне, ось коли вона справді підросте, тоді явно буде куди важче. Розпочнеться перехідний період і думаю тоді вже я підросту. В тому плані, що в моїй зачісці додадуться сотні сивих волосків, і я різко "подорослішаю".

- Тоді пішли! - Хоч хтось порадується. Хоча б комусь цей шматок заліза принесе позитивні емоції.

Я вже взяла доньку за руку, ми нашою компанією хотіли вирушити на подвір'я, щоб розглянути двоколісного звіра, як я почула звук вхідного повідомлення.

- Ви йдіть, я зараз підійду, - передаю Сюзі мамі, і дочекавшись, поки рідні вийдуть з кімнати, відкриваю це смс. З надією, що це Вадим. Що все ж таки це все кепський жарт. Що надія не згасла, а все ще жевріє.

"Дякую за прекрасний вечір. Жаль, що він був останнім. Прощай."