Глава 57

Я не бачила Влада лише кілька днів, але коли чую настирливий звук домофона, мене охоплюють суперечливі почуття. Хочу з ним поговорити і водночас боюся цього, тому невпевнено натискаю кнопку для голосового зв’язку. 

– Так… Підіймайся. 

Голос наче не мій. Чекаю, поки гуде ліфт, але навіть коли тишу порушує дзвінок у двері не можу змусити себе відчинити. 

– Павліно! 

Тихенько стукає, щоб не розбудити сусідів, а я роблю кілька глибоких вдихів перед тим, як впустити гостя. Навіть не знаю, що я йому зараз скажу. Клацаю замком і майже одразу опиняюся в обіймах, вдихаю знайомий запах парфуму і ховаю голову у Завадського на грудях. 

– Я ж казала, не треба їхати, зі мною все гаразд. Тобі вранці на роботу.

– Ти дійсно вважаєш, що я міг би спокійно працювати? Просто чекати, коли подзвонить Аня і скаже, що ти знову в лікарні, бо наковталася пігулок? 

– Надрати б її дупу, – бурчу, бо вперше Завадський видає їх з Анею секрет. Всі ці переговори у мене за спиною і спроби сестри знову нас звести.  

– А я думаю, що їй треба купити квіти. І торт, бо ти хоч когось слухаєш! – його губи торкаються моєї маківки, а руки стискають трохи сильніше, так що я чую шалений стукіт серця. 

– Якби я її слухалася, то ходила б в супроводі тілоохоронця. 

– І воно б не завадило.

Голос у Завадського змінюється і я відстороняюсь, бо по тілу пробігає холодок страху. Відчуваю, що він знає щось, про що я не здогадуюсь, а може й Аня в курсі, просто від мене приховують? 

– Що ти маєш на увазі? Владе, я заморилася їсти правду по шматочку. 

– Тобі зараз не можна хвилюватись..

– Та все мені можна! – раптом зриваюся. – Я не ковтала пігулки, я знайшла їх під простирадлом. Омельченко провів минулу ніч з якоюсь хвойдою і я думаю, це її подарунок! 

Я не хотіла на порозі заводити цю розмову, сподівалася, що зможу сама все вирішити, але не помічаю, як розповідаю все. Про погрози Сергія, про ту незрозумілу аварію, про зустріч з дільничим. В мене все переплуталося в голові, але Влад слухає мовчки, не перебиваючи жодним словом. 

– Скажи, ти до цього причетний? – ледь можу вимовити нарешті. – Тебе бачили на стоянці, як ви розмовляли з Сергієм. Що між вами насправді сталося?

– Це була випадковість, але я шкодую, що сказав йому так мало. 

– Наприклад? 

Руки у мене стають крижаними. Чекаю, наче від слів Завадського залежить моє життя. 

– Це стосується тільки нас двох. 

– Владе, він в лікарні і поліція підозрює тебе! – майже викрикую. – Я сказала, що гадки не маю, хто там на фото і ніколи не бачила номерів твого авто, але ж вони не дурні! Що ти йому сказав? Ви ж посварилися, так?

– Запропонував гроші, щоб він дав тобі спокій. 

– Що?! – відступаю на крок назад. – Чортівня, ви що за мене торгувалися?! Я боялася, що ти тягав його за петельки і це бачили охоронці, але все набагато простіше. Невже ти справді готовий був заплатити його борги? Він же гравець! А ти половину життя вкладався, щоб побудувати власну справу! 

– Ліно!

– Я не іграшка, Владе, – мене залишають останні сили. – Думала ти мене розумієш. Думала… Але неважливо. 

– Може ти мене вислухаєш? Нам зараз не по дев’ятнадцять, один раз ми вже наробили дурниць, Павліно! 

Я заглядаю Владу в очі, але сльози мені заважають. І страшна образа, але я не хочу знову поводитись, як дитина, в цьому він має рацію. Просто відступаю і киваю в бік кухні.

– Не знаю… Гаразд, заходь. 

Просто падаю на стілець. Треба поставити каву, але в мене на це немає сил. Ні на що вже немає. Ми мовчимо, але витримати це ще важче, ніж обговорювати треш, який відбувається у моєму житті. 

– Розумієш, – Влад зітхає. – Аня мені дійсно дещо розповіла. Я знаю, що у твого чоловіка борги і побоююсь, що він винен не найкращим людям. Поки ти не розлучена, вони можуть заявляти претензії тобі, а я не хочу, щоб ти ризикувала. Це був спосіб потягнути час, та чесно кажучи я ніяк не думав, що він погодиться.

– І?

– Не у всіх є принципи, коли пахне грошима. Твій чоловік… колишній, сказав, що це слушна думка. Правда він вирішив, що ти моя коханка.

– А хіба це не так? Ми переспали, хоча я заміжня, хто ж я в такому разі? Тим більше у тебе є жінка, – не хочу торкатись цієї теми, але виходить якось само собою. – Я бачила вас біля салону, вона дуже гарна. І явно закохана в тебе, тут я її розумію. 

Влад мовчить. Щось змінюється в його погляді, аж поки сильні пальці стискають мою руку. Міцно, так, щоб не змогла вивільнитися. 

– Я знаю, що ти зараз нікому не віриш, Ліно, але, будь ласка, не став мене на одну сходинку з твоїм чоловіком. 

– Я… – бачу, як темніють його очі, а на шиї швидко б’ється жилка, але він знаком показує, щоб я не перебивала. 

– Та жінка, яка була зі мною – наша нова співробітниця Настя. Я давно шукав людину на це місце, не просто когось з дипломом, а того, хто дійсно хоче працювати з особливими дітьми. Це важко, Ліно, і не кожен на таке здатен, тому я дійсно хотів, що вона залишилась в моїй клініці. Між іншим, Настя заручена. В той ранок я обіцяв познайомити її з рієлтором, бо їм потрібна квартира. 

На кухні повисає тиша. Я розумію, як образливо прозвучали мої слова для Влада і тим більше дивуюся, що він продовжує розмову, а не йде, хряпнувши наостанок дверима. 

– А що до нас, я ніколи не вважав тебе своєю коханкою. Нам треба було порозумітися з самого початку, але я вирішив, що тобі потрібен час. Не хотів втручатись в стосунки з цим покидьком, аж поки все не зайшло занадто далеко. Я  намагався бути поруч, але ти все бачиш в іншому світлі. Просто переспали? Правда? Для тебе це нічого не значить? Якщо так, я більше не буду захмарювати горизонт, хоча кохаю тебе, кульбабка. Хочу, щоб ти була дійсно щасливою! 

Він відпускає мою руку, а через надлишок почуттів просто не знаю, що відповісти. Намагаюся не розревітися, поки Влад підсовує до мене упаковку з пігулками.