Глава 46

Чому час летить так швидко? Поруч з Владом особливо, бо я не помітила, як пройшло майже пів дня.  Коли я під’їжджаю до салону, на годиннику друга, а я обіцяла бути максимум о дванадцятій. Розраховуюсь з таксистом, швидко крокую доріжкою і вже на порозі ловлю знайоме передчуття. 

Не знаю, як воно називається, може сучасні психіатри б сказали точно, але не сумніваюся, що на мене чекають неприємності. Навіть шлунок зводить. Оглядаюсь по сторонах, але тут немає машини Омельченка і це вже трохи заспокоює, тому просто штовхаю двері і заходжу до салону. 

– Павліно Юріївно! – адміністраторка якраз розмовляє по телефону, але одразу прикриває мікрофон рукою і відчайдушно махає рукою, щоб я підійшла ближче. Продовжує бесіду, намагаючись говорити спокійно. – Так, ми візьмемо до уваги. Звичайно… Гаразд, я скасую запис, до побачення.

Стою в нервовому напруженні, аж доки Христина відбиває дзвінок.

– Що трапилось? 

– Божевільний ранок! Може сьогодні ретроградний Меркурій? 

Христя давно моя права рука, але такою схвильованою я її ще не бачила. Зазвичай вона легко розв’язує дрібні проблеми та вміє потушити конфлікти, тому передбачаю, що справа дійсно серйозна. 

– Невдоволена клієнтка? – закидаю вудку. – Хто саме?

– Жанна Альбертівна.

Цього мені тільки не вистачало, дружина партнера Омельченка, тут точно не обійшлось без його участі! В цієї дами завжди були забаганки, наче у особи королівської крові, але ми всіляко намагалися їй догодити.

– Написала скаргу, – пояснює Христя. – Наче б то після останнього педикюру у неї виявили шкірні проблеми. Занесли грибок, як вона стверджує, тому вимагає компенсації за лікування.

– А медом їй спинку не помазати? – спалахую. – Може вона без капців ходить в басейн чи в сауну! П’ять років не було проблем, а тут, бач, ми її нагородили грибком!

– Але вже є висновок лікаря, ось Раїса Петрівна скинула на електронку. Вона хоче п’ятдесят тисяч на лікування і двісті за моральні збитки, інакше погрожує позовом до суду. 

– Дідько! – роблю глибокий вдих, щоб себе опанувати. – Добре, спробую з нею розібратися, щось ще?  

– Сергій Володимирович телефонував кілька разів. Сказав, що не може з вами зв’язатися, а це терміново.

В мене земля йде з-під ніг. Розумію, що рано чи пізно Омельченко повинен був про себе нагадати, але досі я сподівалася, що заява в поліцію буде тримати його на відстані. Отже, знайшов когось, щоб прикрили справу.

– Добре, з’єднай мене.

На ходу закидаю в рот заспокійливу пігулку, заходжу до кабінету і грюкаю дверима. Чекаю на дзвінок і потираю долоні, які миттєво спітніли. Чекаю, коли оживе телефон

– Привіт, – на відміну від мене Сергій поводиться так спокійно, наче нічого не сталося. – Ти таки знайшла час, щоб зазирнути до салону? 

– Це тебе не обходить, я не твій найманий працівник, тому давай одразу до справ. Навіщо ти телефонуєш? 

– Бо нам є про що поговорити.

Як же він мене бісить своєю показною байдужістю і спробами маніпулювати! Це в звичках Сергія: прозорі натяки, які змусять мене шукати власну провину, мовчанка, крижаний тон. 

– А я думала ми поговоримо вже в суді. Я сьогодні була у адвоката і подала на розлучення, в тебе є ще що сказати?

– Взагалі то так. Може ти вважаєш себе вільною жінкою, але хочу нагадати, що ми поки що офіційно одружені, і всі так звані твої справи стосуються і мене. Наприклад, проблеми з салоном.

Робить паузу і я розумію, що передчуття точно справдились. На щастя ми зараз не в одній кімнаті і я можу так само перекидати м’ячик під час гри.

– Не розумію, про що ти.

– Тобі все перерахувати? Гаразд, – втягує повітря. – Почнемо з оренди. Ти хотіла, щоб твій заклад був у престижному районі, так? Я знайшов варіант, досить непоганий. Можна і приміщення винаймати, і ще заробляти собі на так зване незалежне життя. А ти ніколи не цікавилась, скільки насправді тут коштує один квадратний метр? Якби я не потискав руку Біріну, він давно б знайшов когось більш фінансоспроможного. І тепер знайде, бо навіщо мені перейматися чужими проблемами. А ще… я чув дружина Гранчука підчепила у тебе якусь інфекцію. Це вже непрофесіоналізм, Павліно, або ти нехтуєш правилами, або твої робітники не виконують обов'язків. 

– Це все, чи в тебе цілий список? – не витримую. Руки трусяться і я падаю в крісло. Затискаю телефон плечем і намагаюсь відкрутити кришку на пляшці з мінералкою.

– Ні, не все. Ти почала гру не на рівних, люба. Без мене ти швидко згадаєш, ким є насправді, хоча… може десь в місті тебе й візьмуть на роботу, кімнату у хрущівці теж зможеш зняти.  

Ледь не вигукую, що це він знімає кімнату в клоповнику для власного сина, але вчасно стримуюсь. Я ще не знаю, як справи у Людмили і не хочу занапастити її ще більше.

– Ти такий шляхетний, не зрозуміло тільки навіщо попереджати? 

– Бо мені не потрібне розлучення, ми дорослі люди і можемо обійтися без цих дурниць.

– Та невже?! Після всього, про що я дізналася?! – в мене просто не вистачає слів.

– А що сталося? Таке буває з тисячами чоловіків! – Сергій раптово підвищує тон, бо його це чіпляє. – Так, я колись переспав з Людмилою і що? То було давно. Потім просто не хотів бути виродком і допомагав їй через дитину. Не знаю, що вона тобі розповіла, але не думав, що ти підеш на весь цей цирк з Лісовими полянами. Коротше… мені все набридло. Або ти повертаєшся додому і ми поговоримо не в телефонному режимі…

– Або що? 

– Якщо ні, не ображайся. Я не дозволю тобі втоптати моє ім’я в бруд.