Глава 34

Кажуть, доросла людина не може змінитися миттєво, або взагалі не може, але, виявляється, це неправда. Всього кілька днів і я вже зовсім себе не впізнаю, бо мовчанка Сергія більше не діє мені на нерви. Зовсім. Навпаки, зараз я намагаюся уникнути будь-якого спілкування з чоловіком і тому навіть радію, що за цілий день він ні разу про мене не згадав. 

За справами взагалі забуваю про його існування, хоча це дивне відчуття. Більше не треба думати, чим порадувати коханого на вечерю, що вигадати, щоб вдома була приємна атмосфера. Можна навіть дозволити собі улюблену бавовняну білизну замість дорогих стрінгів з метеликом. Такі собі переваги, але чіпляюсь хоча б за них, щоб не скотитися в негатив. Мені тепер не можна, бо треба думати не тільки про себе. 

На годиннику вже десята, а я гортаю стрічку в Тіктоці, вмостившись на дивані. Не думаючи. Просто вбиваю час. Коли Сергій виходить з кабінету, навіть не повертаю голову, наче зайнята чимось дуже важливим, хоча насправді читаю поради для тих, хто вперше заводить цуценя. Думаю про того самого “спільного улюбленця”, що зараз бешкетує в домі Влада, мій ще один привід побачитись з Завадським…

– Це щось нове, – голос Омельченка вириває з задумливості. – Не знав, що ти любиш собак.

Виявляється, він заглядав просто мені через плече, може тому, що вважає, що всі такі самі брехливі зрадники? Хотів застукати за перепискою з тим “водієм таксі”? 

– Ти просто забув, – відповідаю максимально спокійно, хоча це перші слова, що ми сказали одне одному після вчорашньої сварки. – У нас з Анєю був лабрадор, я тобі розповідала. 

– В шкільні роки? – складає руки на грудях, вивчає мене пронизливим поглядом. 

– А що це змінює? Люди або люблять тварин, або ні, це просто миле відео.

– Про виховання цуценят? 

– І що з того? Ти зайнятий, в мене був важкий день, я намагаюся розслабитись, - стараюсь приховати роздратування.

– А я думаю ти зібралася зробити чергову дурницю. - кривить губи, наче я повинна кожну вільну хвилину займатись саморозвитком чи вивчати новий рецепт консоме зі спаржі для його здорового харчування. 

– Що?

Відкидаю телефон. Бачу, що сьогодні у нас не буде тихого вечора, бо Сергій вже себе накрутив і цього разу з нього не доведеться витягувати причину мовчанки. 

– Не хотів повертатись до цієї теми, але ти мене змушуєш. Збираєшся придбати собаку, щоб було про кого піклуватись, чи це така форма протесту? 

– Не розумію про що ти?

Теж встаю і ми опиняємось поруч. Здається навіть повітря в кімнаті густішає.

– Про дитину, – ріже наче по живому. – Ти ж ні про що інше думати не здатна і не слухаєш ніяких розумних доводів.

– То ти вирішив, що дитину може замінити щеня? Серйозно?!

– Після твого вчорашнього бойкоту я готовий і в таке повірити. І, думаю, нам треба про це поговорити.

– Ти вже все сказав, – намагаюсь піти геть, але Сергій перехоплює мене за лікоть.

– Сядь і нарешті припини цей дитячий садочок! Поговоримо, як дорослі люди. 

– Ок, добре! Я тебе слухаю, що ще я вигадала, щоб влаштувати бойкот чи спектакль? 

– Поки що достатньо і того, що є. Ми вже це проходили, секс тільки заради того, щоб з’явилася дитина. По розкладу. Потім всі ті тести з однією смужкою і твої сльози. 

– А ти нічого не плутаєш? Це було тільки раз, ще в перший рік нашого спільного життя! Якраз після тієї операції, коли мені натякнули, що краще поспішити, бо можуть з’явитися спайки…

Зупиняюся. Я ж обіцяла собі, що не буду з’ясовувати з Омельченком стосунки.  

– Боже, кому я це говорю? Ти ж ненавидиш лікарні, тому нічого не слухав! 

– В мене поки що немає розладу пам’яті. І хто з нас нічого не хоче слухати? Ти зайнята своїм салоном, я тільки й чую, що вдома можна перетворитися на розумово відсталу квочку. Як ти збираєшся поєднувати свій так званий бізнес з вихованням дитини? 

– Найняти помічницю. Няню, як це роблять всі нормальні люди! 

– Тобто вихованням займатиметься хтось інший. Щось таке я і думав, то ж мав рацію. Тобі рано мати дітей, Павліно! Я не хочу спостерігати, як мого сина виховує чужа людина, поки його мати обговорює модний манікюр! Тобі доведеться обрати: ти залишаєш свій так званий бізнес і народжуєш або…

– Або!

Не даю йому закінчити фразу. Серце калатає, а в очах стоять сльози, але це швидко минається. Він знову красиво зіграв у мене на нервах, наче професіонал, який знає, де знаходиться слабке місце. 

– Я не продам салон і не покину роботу, бо маю право на повноцінне життя, – дивлюся просто в очі Сергію. –  На спілкування, на те, щоб розвиватися і заробляти гроші. Свої гроші, Сергію! Бо я знаю, що буває з жінками, які повністю залежать від чоловіка! 

– Ти й так від мене залежиш! Чи може забула, що в тебе не було нічого, коли ми почали зустрічатися? Нічого власного, Павліно, крім кімнати в хрущовці, яку ти так і ділила б з сестрою, якби Аня скоріше не вискочила заміж! Поки ти шукала роботу в дешевих перукарнях, я мотався по всій країні і налагоджував бізнес. Для нас! Щоб у тебе було все, а колись у мого сина! Це означає, - раптом він наче лещатами стискає мою руку, – що ти повинна бути з дитиною, займатися нею і власним домом! працювати ти не будеш! 

– Може мені ще одягнути хіджаб? 

Всередині наче прориває дамбу, я готова висловити все, що накопичилося в душі, але раптом відчуваю внизу живота гострий біль. Різкий, від якого перехоплює дихання. 

– Що таке?

– Нічого! – відштовхую його руку і складаюся навпіл.

Нудота накриває несподівано і я поспішаю до вбиральні. Щосили смикаю двері. Відкриваю кран, щоб вмитися холодною водою, а потім гублюся в тумані, за яким зникають всі звуки. обличчя Сергія і нестерпний біль.