Глава 33

Слова Сергія довго крутяться в голові. Вкотре впевнююсь, що він не просто так наполягав, щоб я залишалася домогосподаркою. Все вирішує чоловік, а мені залишається тільки забезпечувати йому комфортне життя. Хіба що іноді супроводжувати на раути та корпоративи, де треба довести свій високий статус. 

Не розуміла цього раніше? Звичайно розуміла, десь у підсвідомості такі думки прослизали, але я постійно їх відганяла, бо кохала Омельченка і навіть пишалася його діловою хваткою та характером, але тепер досить! В мене є власне життя і справа, про яку я майже забула за всіма останніми подіями. 

На щастя Сергій поїхав рано і залишив можливість випити каву на самоті. Це йому притаманно. Не починати сварку, а просто “вимкнути звук”, щоб я першою пішла на перемовини. Зазвичай так і було, але не сьогодні. Я навіть не вмикала телефон, бо хотіла цілковитої тиші. Можливості розібратися з власними сумнівами, часу, щоб привести себе до ладу до того, як з’явлюся у салоні, де не була вже три дні. 

Через цілковитий треш мене наче вирвали з життя, але тепер помічаю, що залишати свій маленький бізнес не варто навіть на короткий час. Відчуваю це з першого погляду, як тільки закриваю за собою двері салону. 

– Павліно Олександрівно, добрий ранок! – на рецепшені зустрічає Мая. Зазвичай вона просто ясне сонечко, але сьогодні виглядає явно заклопотаною. 

– Добрий ранок! Щось сталося?

– Ні… точніше не знаю, як сказати. Ми вас не очікували.

– Чому? – зупиняюся, набираю з кулера холодної води та повертаюсь до адміністраторки. 

– Вчора тут був Сергій Володимирович, сказав, ви хворієте і вас не слід турбувати. Найближчого тижня точно, бо зараз потрібен повний спокій, а всі проблеми він вирішить сам.

Оце так сюрприз! Такого я не очікувала, а тому приховати здивування не так просто.

– Приїздив сюди особисто? – намагаюся скласти пазл.

– Так. Дзвонив головному бухгалтеру з приводу оплати оренди. 

– Що? Це якась помилка. 

Всередині все закипає, бо я геть не розумію, що відбувається! Салон оформлений на мене, це моя єдина власність і Омельченко аж ніяк не міг простягнути до неї руки. Чи міг? В голові каша, але раптово пригадую, що місце для “Естету” обирав саме він. Не в центрі, де квадратний метр коштує, як крило літака, і не в спальному районі. Новий будинок, де не треба робити капітальний ремонт. 

Тоді мені все сподобалось і проблем зі сплатою у нас ніколи не було, у всякому разі я про таке не чула, тому вирішую поки що не панікувати. В присутності Маї точно. 

– Гаразд, я розберуся що до чого. Сподіваюсь, більше сюрпризів немає?  

– Є ще дещо, – вона швидко розбирає папери на столі. – Вчора до нас приходили з пропозицією, ось листівка!

Коротко пробігаю очима, майже впевнена в тому, що це чергова спроба рекламодавців витягнути з нас гроші, але ні. Цього разу дещо цікавіше і Мая попереджає всі мої запитання. Семінар для власників клінік,  салонів краси та здоров’я, пропозиції щодо нового обладнання, курси для майстрів б’юті індустрії. 

Як вважає моя помічниця – це гарна можливість обійти конкурентів і завести корисні знайомства. Слухаю її і подумки погоджуюсь. Саме те, що мені зараз потрібно – довести Омельченку, що він дуже помилявся на мій рахунок, і я прекрасно обійдуся без його допомоги.

– Коли буде цей захід? – шукаю дату і з радістю бачу, що в мене є час підготуватися. 

– В понеділок. Мені зв’язатися і сказати, що ми беремо участь?   

– Думаю, так. Я буду в себе, якщо з’являться питання, можеш одразу звертатись. 

Йду до кабінету, зачиняю за собою двері і падаю на стілець. Поки що у своєму улюбленому салоні, з якого нас не викинули, але можуть це влаштувати! Борюся з бажанням негайно набрати Омельченка і спитати в чому справа, але стримуюсь. Він прекрасний психолог і одразу відчує, що намацав моє слабке місце, тому залишу розмову до вечора. Тепер я вже рахую ці вечори, що нам залишилось провести разом до поїздки в Лісові Поляни. Навіть навожу червоним маркером на настільному календарі. Двадцять шосте липня. Річниця весілля, яку ніхто точно не забуде.

Поки займаюся малюванням, мене раптово накриває. Починаю відраховувати тижні до часу, коли на світ з’явиться моя крихітка. Смішно, але приблизно на день святого Валентина. Якщо так і станеться, ім’я для малечі можна не вигадувати, бо це знак звище. Як у моєї однокласниці, що побачила сон, де янгол просив назвати сина Кузьмою. Ми всі сміялися, а вона так і зробила й зараз Кузька вже збирається в перший клас.  

Мене раптово затоплює незнайома раніше ніжність, навіть починає щипати в очах, коли уявляю малесенькі пальчики і пухкі щічки своєї майбутньої дитини. Господи, невже стаю такою ж надчуттєвою, як всі вагітні? Щемливі картинки в телефоні, несподівана любов до запаху каніфолі і оселедців з ананасом. Невже це все відбувається зі мною? Я не була готова до материнства, але це таке неймовірне відчуття! Наче несподівано здійснилось давнє заповітне бажання і я тепер ніколи не буду самотньою! 

І мій малюк також. А що до Омельченка, хай йому буде гірше, бо він на версту не підійде до мого сина. Валенин Сергійович… Ні, такого не буде! Досить того, що у Омельченка і Людмили є син, як він і хотів! 

Гризу кінчик ручки і вигадую, що ж я запишу у свідоцтві про народження? Батько невідомий? Намагаюсь не думати про Завадського, який би міг дати своє прізвище. Той, хто сам був сиротою, зробив би світ малюка по-справжньому захищеним та щасливим, а можливо і моє життя також. Спокусливо, але неправильно стосовно Влада. Навіть якщо він до мене не байдужий, це була б жалість, або спроба виправити чужі помилки, а я хочу тільки чесних стосунків.