Глава 31

В авто трохи прихитує, але мої знання про вагітність такі собі. Пам’ятаю лише, що Аня весь час купляла оселедці з ананасовою заправкою і налягала на червону цибулю, а от як позбавитись нападів нудоти, щоб Сергій ні про що не здогадався? Єдине, що спадає на думку – купити пачку м’ятих цукерок, тому вони вже лежать в моїй сумці, коли підіймаюсь додому. Ліфт розчиняє дверцята, а я стою і не можу зрушити з місця, бо треба зібрати себе до купи. Не думати про Влада. Ще кілька днів виконувати роль зразкової дружини. 

Через силу чіпляю на обличчя маску спокою перед тим, як повернути ключ в замку і на мене одразу чекає нова несподіванка. 

– Павліно? – голос доносить з кухні, а ще – апетитний запах, якого я точно не очікувала. 

Гублюся і щось бурмочу у відповідь, коли Омельченко виходить назустріч з кухонним полотенцем в руках. Один цей факт змушує мене внутрішнє напружитись, бо підозрюю найгірше – Сергій зателефонував в клініку і йому розповіли про вагітність.  

– Я думала ти ще зайнятий. Вдалося все владнати?

– Потім, – обриває він на половині слова. – Ти нормально почуваєшся?

– Цілком. Жалкую, що витратила цілий день на походи по лікарях. Ніякого струсу, все в нормі, просто щось не те з’їла.

– Воно й не дивно.

Підіймаю погляд, бо не зрозуміла натяків.

– В холодильнику нічого крім залишків вина і яєць. Ти завжди спустошуєш його коли залишаєшся сама вдома? 

Не розумію, що це, такий прояв турботи чи невдоволення тим, що я даю собі спокій від приготування здорової їжі? 

– Не перебільшуй, є ще фрукти і йогурт, – мені не так просто стримати роздратування. Тепер я дивлюся на Омельченка зовсім іншими очима, наче поряд зовсім чужа людина.

– Хоч щось, – зітхає він і не зводить з мене погляду. – Але зараз тобі краще нормально повечеряти й мені, до речі, теж. Просто скажений день…

Тре пальцями вилиці через головний біль, а між бровами з’являється знайома зморшка, отже це не гра. Справді втомився. Ще кілька днів тому я б покинула будь-які справи, щоб зробити йому масаж і відволікти від неприємних думок, особливо після відрядження, а зараз… Єдине, що мене цікавить – що ховається за новим сюрпризом? Квіти, вечеря, приготована власними руками, вже не пам’ятаю, коли таке було востаннє. Хіба що на початку стосунків, коли Омельченко демонстрував свою “світлу сторону”. 

Хочу одразу сказати, що я не голодна, неприємно навіть сидіти з ним за одним столом, але ще не час розкривати карти. Просто скидаю взуття і заглядаю в кухню.

– Твоя фірмова страва? Виглядає розкішно!

На столі форма з запеченою скумбрією та овочами, а ще сік, і у мене проти волі рот наповнюється слиною. А голова – думками про малюка, якому треба, щоб мама про себе піклувалася. Принаймні нормально їла, тому без слів погоджуюсь на вечерю. 

– Дуже смачно! – відправляю до рота перший шматочок і насолоджуюсь смаком. Збираюсь запитати, як він владнав свої фінансові справи, але Сергій знову перериває хід думок.

– Може подивимось разом якесь старе кіно? 

– Луї де Фюнеса?- це, звичайно, жарт, хоча я й обожнюю раритетні картини, але Омельченко сьогодні не сприймає натяків.

– Чому б і ні, – відставляє пустку тарілку. – Іноді треба спустошувати голову, щоб мозок не ставав схожим на горище з непотребом. Або заводити особистого секретаря. 

Бачу, що він ледь стримується, щоб не сказати щось важливе і в мене тьохкає в грудях.

– В тебе чудова пам’ять не вигадуй, будь ласка.

– Я теж так думав, але…  

– Якщо не хочеш, не розповідай, – вперше дозволяю собі розмовляти в такому тоні. Бо мені насправді байдуже до його проблем і я не збираюся більше тягнути їх на собі. – Просто відпочинь! 

– Я і не збирався тебе напружувати, але це просто незрозуміло. Твоя довіреність…

Замовкає, а в мене серце робить кульбіт. Ось ви. пане Омельченко і попалися! Вчасно я встигла відвідати юриста!

– Яка довіреність? – кліпаю здивовано очима.

– Та, що ти колись підписувала в лікарні, – нервово крутить виделку в руці, а сам дивиться кудись мені за спину. – Я побоювався, що нею хтось скористувався від мого імені, але, на щастя, вона вже недійсна. 

Ось тепер ми зустрічаємося очима і я вперше за останні дні відчуваю задоволення.

– Коли ти її анулювала?

– Не пам’ятаю, - стискаю плечима. – Це ж було так давно! Я навіть забула про існування цього папірця. 

– Звичайно, – Сергій вчасно себе опановує. 

Намагається зберегти гарне обличчя за поганої гри, але я бачу його наскрізь і це ще тільки початок приємних сюрпризів, які я дбайливо приготувала чоловіку!