Глава 30

Одного разу я вже вчинила з Владом нечесно. Просто зникла, бо була вкрай ображена і не готова до компромісів. Взагалі до будь-яких розмов! Але тоді мені було дев’ятнадцять, а зараз списати на вік не вийде, тому нам доведеться поговорити. Я повинна, бо не хочу брехати і давати марну надію. 

Поки йду до кафе, куди запросила Завадського, мене оточують невидимі демони сумнівів. Може я роблю найбільшу у світі дурницю, адже зараз ще легко все вирішити? Один візит в клініку – і ніяких наслідків, ніяких згадок про зрадника, який є батьком моєї дитини, наче нічого й не було! Після розлучення буду вільна і зможу будувати власне життя без тягаря з минулого. Без неочікуваної дитини. 

Опускаю на мить повіки і бачу крихітну “хмарку”, яку мені показали на УЗД. Згадую слова лікарки, та розмови про те, що наступного разу я вже зможу побачити його пальчики. Це занадто! Доводиться зупинитись та зробити кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтись, бо на мене вже оглядаються перехожі.

Кладу руку на живіт і щось шепочу дитині, а потім пришвидшую ходу, щоб скоріше сховатися в напівтемряві затишної кав’ярні. Просто чекаю, замовивши мінералку і бездумно гортаю стрічку тт в телефоні. Просто, щоб вбити час і виглядати нормальною людиною. 

– Що трапилось?

Поява Влада змушую відірватися від повідомлення, де салон-магазин рекламує нову колекцію парфумів. Він сідає навпроти і нахиляється до мене, а потім бере за руку. Пальці тремтять, але я потроху віднімаю їх і вирівнююсь на стільці. 

– Все нормально, сідай, будь ласка! 

Не можу підібрати слів і Завадський починає строїти власні здогадки. 

– Була в клініці і сказали щось погане? Чи проблеми в родині?

– Чому ти так вирішив?  

– А що я повинен подумати? Ти бліда, руки тремтять, нічого не захотіла говорити. 

– В тобі завжди живе лікар? – ледь помітно посміхаюсь. Це точно щось професійне, отак діагностувати стан людини, яка поруч. Піклуватися. Почуваєшся як у Бога за пазухою, але зараз б було краще, якби Влад не дивився з такою ніжною увагою. Переводить розмову на більш важливу тему.

– Не можу тобі сказати, не перевіряв. То в чому справа? 

– Розумієш… Я дізналася сьогодні дещо і не хочу від тебе приховувати, Є речі, які просто трапляються, навіть якщо ти їх взагалі не планував. Як наша з тобою зустріч.

Я ходжу навколо і ніяк не можу сказати головного, а Влад чекає, тільки стискає стакан з колою, з якого не зробив жодного ковтка. Мовчу, бо бракує слів.

– Ми можемо не поспішати, якщо ти зараз не готова, – говорить тихо, а це ще болючіше чути.

– Ні, ти не так зрозумів. Все набагато складніше, Владе! І ти маєш рацію, я була в клініці та дещо дізналася, – наважусь підняти очі, бо мені необхідно бачити його обличчя і знати, що на ньому немає образи чи зневаги. – Я вагітна. Батько – мій чоловік, тому…

– Зрозуміло, – він випростовується і випиває зміст склянки майже одним духом.

– Що тобі зрозуміло? – раптом я втрачаю над собою контроль. – Що знову морочила тобі голову, так? А може я саме тому тут, щоб ти так не думав? Коли ти тоді поїхав, я кожного дня брала до рук телефон і писала повідомлення, які потім видаляла. Так. я всім сказала, що рада нашому розриву, бо так ти можеш без мене будувати життя власної мрії. Я теж спробувала!

– Навіщо ти все це кажеш?

– Бо ти не байдужий мені. 

Невже я це сказала?! Слова самі зірвалися з язика, раніше, ніж я усвідомила правду. Не знаю, кохання це чи просто спроба втекти до минулого, але Завадський дійсно зробив мене щасливою, хай і ненадовго. 

– Павліно, – він запускає пальці в шевелюру. – Це приголомшлива новина… я маю на увазі дитину. Ти знаєш, як я до цього ставлюся.

– Звичайно! У неї повинен бути батько!

В очах Влада на мить прослизає біль покинутого сироти. Згадки про все, що довелося пережити в дитинстві. Не думаю, що зустріч з рідним батьком через стільки років до кінця вилікувало його рани, просто Влад з тих, хто приймає життя таким як є. Адже для нього, хай і пізно зробили все, що можливо: залишили спадок, допомогли з новою справою, він навіть спілкується зі зведеним братом. У моєї крихітки батько живий та здоровий. І Завадський це знає.

– Якби я знала раніше, між нами нічого б не сталося, – якось по-дурному виправдовуюсь. – В мене тільки одне прохання, потримай трохи Чарлі у себе. Як тільки я облаштуюся, то його заберу! 

– Павліно, – Влад явно розгублений, але я не даю йому жодного шансу.

– Пробач. Мені вже час бігти.

– Тобто? Що ти собі надумала. – Завадський хапає мене за руку, але цього разу я не можу піддатися. 

– Влад, не треба! Я краще піду! 

Вислизаю і тікаю до виходу, а там одразу підіймаю руку, щоб впіймати таксі. Сьогодні на мене чекає ще одне випробування, але чомусь воно здається простішим, ніж поставити крапку в стосунках з Владом. Відпустити. І почати жити заради тільки себе та малюка.