Глава 28

– Антоне Васильовичу, – потроху оговтуюсь і дивлюсь в очі лікарю, – думаю, що це виключено. Я не настільки легковажна в подібних питаннях. 

– Я міг би погодитись з вами тільки в разі, якщо ви не живете статевим життям. Взагалі. – Підводить брову і мені немає що заперечити. – В усіх інших випадках вірогідність хай і низька, але нікуди не зникає. У вас нудота та запаморочення, тому вважаю за краще перестрахуватись і здати кров на гормони. Цей тест найточніший і буде готовий вже за годину.

Ось тепер у мене дійсно голова йде обертом. 

– Гаразд, я звичайно, здам всі аналізи, але можу я розраховувати на одну послугу? – намагаюся підібрати потрібні слова, щоб не отримати відмову. 

– Слухаю вас.

– Я б хотіла, щоб наші з вами здогадки залишились поки що в таємниці. Маю на увазі вагітність. Розумієте… шансів дуже мало і я не хочу давати чоловіку марну надію. Хай це буде для нього приємний сюрприз! 

– Гаразд, – помовчавши відповідає лікар. – Але за однієї умови, ви неодмінно одразу станете на облік, а якщо це буде необхідно, то проведете деякий час в стаціонарі. 

Я киваю, а в самої серце стукає, наче божевільне. Сподіваюсь, що це просто пересторога, бо в мене не було затримки і, взагалі, ми з Омельченком останнім часом майже не приділяли час одне одному. Хіба що… Згадую той день, коли його запросили на ювілей колеги. 

Ресторан за містом. Фуршет. Ділові розмови. Жарти на межі фолу після дегустації елітних напоїв. Я давно так не нудилася, як в той вечір серед незнайомих людей, бо не було з ким  навіть перекинутись парою слів. На відміну від Сергія, який був просто в чудовому настрої і демонстрував “сімейні цінності”. А як же, він не якийсь деспот і тиран! Навіть дозволив дружині мати власний бізнес, хай і маленький, щоб вона могла кудись “вигулювати” нові сукні! 

Для мене подібні зауваження було такими принизливими, але Омельченко дав зрозуміти, що це не більше ніж слова. Саме те, що від нього очікують потенційні ділові партнери! Я просто кипіла і не могла дочекатися моменту, щоб поговорити, бо відчувала образу, але…  Вдома Сергій не дозволив навіть рота відкрити, а одразу повів мене в спальню. Бурмотів якісь слова вибачення, був таким пристрасним, що я відкинула всі дурні сумніви. Просто списала свої підозри на келих ігристого, бо вкрай рідко дозволяла собі таке задоволення. 

Згадуючи все в деталях, я відчувала неприємний холодок. Може пігулки не спрацювали в компанії з дорогим французьким напоєм? Може Антон Васильович має рацію і в мені вже живе маленьке продовження Омельченка? 

Від цього просто не знаходжу собі місця і Сергію я все пояснюю якось уривками.  

– Що сказав лікар? – він підводиться з крісла і ховає телефон. В очах невдоволення і нетерпіння. 

– Судячи з усього ніякої загрози немає. Треба ще здати деякі аналізи, щоб впевнитись, але ти можеш не чекати. Я викличу таксі й повернуся додому. 

– Впевнена? – слухає, склавши руки на грудях.

– Хочеш, сам запитай у Антона Васильовича, ми ж ще не пішли?

Сергій мені не довіряє, бачу це точно, а також те, що йому кортить скоріше залишити клініку. 

– Так і зроблю, але ввечері, коли будуть всі результати. Ходімо, я проведу тебе до лабораторії, це в сусідньому корпусі.

Мені хочеться спекатись Омельченка, але зараз треба грати свою роль на відмінно. Просто киваю і йду слідом за чоловіком, петляю коридорами, аж поки ми не виходимо в інше крило клініки. Сонце б’є в очі, я прикриваю їх долонею і майже стикаюся з кимось з відвідувачів, що розмовляє біля сходинок. 

– Перепрошую, – підвожу очі і земля йде з-під ніг. Він що теж взявся за мною слідкувати?! Як, чорт забирай, я знову опинилася між Завадським та власним чоловіком, що нетерпляче озирається?

Авто з написами “Ортопедичні товари” помічаю не одразу, просто тікаю, не повертаючи голови. Дідько! От так жити в маленькому місті! Якщо Влад зараз мене покличе, буде новий скандал, а я цього хочу найменше! Тому просто опираюся на лікоть Сергія і прискорюю ходу, аж поки за нами не зачиняються скляні двері. 

– Все добре? – цікавиться Омельченко та віддає мені направлення. Відбиває вже третій дзвінок і бачу, як починає нервувати. 

– Нормально! Йди, я тобі зателефоную!

Більше не можу коло нього знаходитись і поспішаю туди, де мені готують вирок чи навпаки – квиток на свободу! Не хочу взагалі зараз думати про чоловіків, ні про Влада, ні про Омельченка, тремчу і медсестра помічає мій стан. Пропонує ковток води і заспокоює, поклавши за мою руку теплу долоню.

– Не хвилюйтесь, впевнена, результати вас не засмутять! 

Дівчина дуже мила, але мені соромно за те, що не можу тримати себе в руках. Кажу прямо, як є, адже доросла жінка не може настільки боятися звичайної процедури? 

– Ви не повірите! – сміється сестричка. – Найбільші боягузи не жінки і не діти, а чоловіки, особливо двометрові “вікінги”. Деякі непритомніють при погляді на шприц! Покачайте зараз кулачком, я все зроблю швидко, а ви через годинку вже підете додому щасливою. 

Заплющую очі і думаю про те, як помиляється медсестра! Наші з нею надії прямо протилежні, бо я не хочу та й просто не готова зараз стати матір’ю.