Глава 27

Навмисно збираюсь без поспіху, довго стою перед відчиненою шафою і думаю не про візит до лікаря, а про те, як діяти далі. Довіреність, що я колись підписувала, вже анульована, але Сергію не обов’язково про це знати. Якщо він спробує прокрутити щось у мене за спиною, то отримає неочікуваний сюрприз і це тільки початок. Я збираюсь їхати в банк, а не в клініку і перевірити наш спільний рахунок. Взяти виписки, щоб дізнатися, куди Омельченко подів гроші. Перекрити йому кисень на майбутнє. Мене так тішить ця думка, що мимоволі посміхаюся і не помічаю, коли чоловік заходить до кімнати. 

– Я тебе відвезу, – повідомляє впевненим голосом. Змушує озирнутися.

– Це не обов’язково, я візьму таксі. Ти казав у тебе багато справ.

– Важливіших за твоє здоров’я немає. Я вже домовився, щоб тебе прийняли, не довіряю тим ескулапам, до яких ти зазвичай ходиш.

Просто неймовірно! Омельченко ніколи не втручався в такі справи, як вибір клініки, з чого це тепер у нього виникло таке бажання? Здогадка пролітає блискавкою – звичайно, в мене ж роман з таксистом! Його явно досі гризуть сумніви. Для мене такий поворот аж ніяк не на краще, але дивно спостерігати за ревнощами того, хто сам роками мав сім’ю на стороні.

Що це – прокинулись здібності власника, який не хоче віддавати своє? Чи ситуація з фінансами настільки критична? 

– З яких це пір приватна клініка викликає у тебе сумніви? 

– З того часу, як ти обираєш червону сукню, щоб поїхати до травматолога.

Скрипить зубами, бачу, що Сергій просто в люті, бо у мене в руках дійсно червоне вбрання, хоча я не збиралася його одягати, просто думала про своє. А ось тепер точно одягну! В моєму сьогоднішньому становищі є і свої плюси, такі як свобода. Без необхідності підлаштовуватись під смаки чоловіка-зрадника. 

– На вулиці спека, а ця сукня з чистого льону. В ній буде зручно! 

Як ні в чому не бувала знімаю плаття з вішака, але Сергій хапає мене за руку. Не втримується. 

– Я думав у тебе є смак. Ти ж розумієш, що одягатись так… недоречно? 

Дивно, що він не сказав вголос те, що насправді висить на кінчику язика: ти виглядатимеш як дешевка, наче дівка, що начепила червону ганчірку, щоб притягувати погляди випадкових чоловіків. 

– Тобто, тобі буде соромно знаходитись поруч зі мною? – перепитую. – Залишайся вдома!

– Припини, – повертає одяг до шафи, говорить тихо, але в тоні справжня погроза. – Ти моя дружина, Павліно, а світ тісний. Хочеш поставити хрест на моїй репутації? 

Мені не вистачає слів, щоб відповісти, а Омельченко робить судомну спробу загладити конфлікт.

– Ти дуже гарна, Ліно, я завжди це казав. Особлива. В тобі є природна краса! – він несподівано притягує мене до себе, проводить пальцями по волоссю, мружиться. Змушує закинути голову і тягнеться з поцілунком, але мене раптово накриває нудота. 

– Відпусти! – вириваюся і мчу до вбиральні. 

Прокляття! Це так несподівано, що в мене ще якийсь час трусяться руки, а на лобі виступає холодний піт. Невже я дійсно отримала струс? Сідаю просто на підлогу і опускаю голову на складені руки. намагаюся рівно дихати.  

– Павліно, в тебе все добре? – Сергій стукає у двері, а в мене немає сил відповісти. 

Він знову щось каже, а потім просто заходить і підіймає мене, щоб відвести до вітальні. Вкладає на диван і поспішає на кухню, щоб принести води. За цей час туман перед очима зникає і я знову почуваюся нормально, наче нічого і не було, але такі приступи ігнорувати точно не варто. І цього разу я годна з думкою Омельченка. Краще, щоб мене оглянув спеціаліст і супровід точно не завадить! 

Звичайно, їду я не в провокаційній червоній сукні, але зараз це байдуже. Почуваюся такою слабкою, що навіть дозволяю чоловіку не просто відвезти мене в клініку, а й оформити всі папери в реєстратурі.Попри все, що відбувається в нашому житті. 

– Нам нагору, – Сергій повертається і бере мене під руку. – Там скажуть, що робити далі. Якщо потрібно, ляжеш на кілька днів до стаціонару. 

Ще щось говорить, а в мене проскакує жахлива думка, як же бути з Людмилою, якщо мене заберуть в лікарню? Я повинна бути на ногах в суботу, інакше все було марно! Хіба тільки Люда сама вже поставила крапку, надто вже Омельченко люблячий чоловік, може боїться, що мені все розкажуть і подам на розлучення? На розділ майна? 

Думки відвертають увагу, поки я заходжу до кабінету. На щастя, сама. Бо точно не хочу, щоб Сергій сидів поруч і його погляд-рентген теж мене дратує. Сподіваюсь, зараз отримаю необхідні рекомендації і зможу знову бути на ногах. 

– Жалійтеся! – лікар закінчує щось вносити в базу комп'ютера і знімає окуляри. 

Уважно мене слухає, щось швидко занотовує, але по його обличчю важко зрозуміти – є про що тривожитись, чи ні. Вкладає мене на канапку, потім робить кілька коротких тестів дозволяє знову сісти поруч.

– Візуально у вас ознак струсу немає, але… треба здати деякі аналізи. 

– Хіба в такому випадку не роблять МРТ? – я дещо здивована, бо вірю в дива сучасної медицини. 

– Зазвичай так, та ми краще будемо застережливими, – довго дивиться мені в очі, але я не розумію, що повинен сказати цей погляд. 

– Ви думаєте, в мене щось серйозніше за струс? – руки раптово стають вологими, а в роті пересихає. 

– В якомусь сенсі. МРТ може бути небезпечним для плоду в разі вагітності. 

Я відкриваю і закриваю рота, як риба, яку вихопили з води. Вагітність?! Але цього не може бути, бо я весь час приймала пігулки і вони ще мене ніколи не підводили.