Глава 24

– Сергій повернувся! 

Аня розмовляє на ходу, а я ледь не впускаю папку з паперами, яку тримаю під пахвою. Притискаю телефон плечем. Зупиняюсь раптово просто на обочині й потік води з-під коліс змушує відскочити надто пізно.

– Дідько! Дивись, куди їдеш! – промовляю ще кілька смачних слів в слід автівці, але катастрофа вже сталася. Струшую, як можу брудні краплі з нового костюма і намагаюся взяти себе в руки. – Це я не тобі, поясни виразно, звідки ти дізналася? Він же наче до кінця тижня повинен бути у відрядженні. 

Не можу проговорити “у Людмили”, хоча подумки розірвала наш шлюб, поїхала світ за очі і викреслила Омельченка з власного життя. Ба більше – сама стрибнула в гречку, поки його не було. Від цього повинно стати легше, але воно так не працює, бо тепер мене мучать ще й докори сумління в парі з сумнівами. Не вистачало лише несподіваного повернення Сергія, до якого я точно не готова.

– Елементарно, Ватсон, думаю йому подзвонила Петрівна. Як би вона втримала язика за зубами, коли є така можливість? 

– Ще й прибрехала з три короби, – бурчу собі під носа, а сама оглядаюся в пошуках таксі. Сюди мене привіз Влад, але я наполягала на тому, щоб він повернувся в клініку. І добре, що ми зараз не разом! – То Сергій мене шукав?

– А як ти думаєш? Турботливий чоловік. Питав, чи відвезла я тебе в лікарню, чи зняли побої. Просто хоч до рани прикладай, такий рідний! 

– Добре, дякую, що попередила! 

– А де тебе, взагалі носить? – голос у Ані стає стурбованим. – Ти хоч не з…

– Навіть не починай! – перериваю сестру на половині фрази. Ясно, що вона має на увазі, точніше, кого. – Йду від юриста, розповім тобі про все потім.

Не хочу говорити про Завадського, бо сама заплуталася. Його допомога і підтримка на вагу золота, але я боюся піддатися ілюзіям. Зараз ми наче повернулися в минуле, але за п’ять років змінилося все. Я інша! Та й Влад більше не той хлопець, що раніше, а головне в мене інші пріоритети. Розмова з юристом. Перевірка рахунків. Нові “чудові” відкриття, з якими щось треба робити.

А головне – “іспит”, який я повинна витримати! Спроба вдати, що нічого не відбувається, бо інакше я не виведу Омельченка на чисту воду. Це найважче, тому роблю кілька глибоких вдихів і швидко викликаю таксі. Сподіваюсь, що чоловік затримався десь у справах і я встигну прибрати безлад вдома, щоб уникнути непотрібних питань, але… такого я точно не очікую.

Не встигаю повернути ключ в замку, як двері відчиняються і я стикаюсь з Омельченком просто в коридорі. 

– Сергій? – від несподіванки втрачаю всю красномовність. Ловлю сердитий погляд і завмираю на порозі. 

– Де ти була, я вже збирався тебе шукати, – чекає, поки я зніму взуття, а в мене починає скажено калатати серце. 

Не можу змусити подивитись йому в очі, бо сьогоднішній ранок провели з іншим. Вперше! І даю собі обіцянку, що востаннє, аж доки в паспорті не буде стояти штамп про розлучення. 

– Треба було дещо владнати, ти давно приїхав? - намагаюсь говорити спокійно, щоб приспати надмірну увагу Сергія. 

 – Годину тому. 

Він відступає в сторону, а я прямую до вітальні і зупиняюсь на порозі. На столі – шикарний букет, орхідеї молочно-рожевого відтінку, саме такі, як я обожнюю. Це настільки несподівано, що не знаходжу слів, бо вже не пам’ятаю, коли Омельченко дарував мені квіти.

– Яка краса! – обережно торкаюся пелюсток і вдихаю солодкий аромат. – Сьогодні якесь свято і я про нього забула? 

– А хіба потрібно чекати свята? 

Сергій обіймає мене за плечі, дихає в потилицю, а в мене в горлі стоїть грудка. Якби я нічого не знала про Людмилу та Дениса, то зараз була б такою щасливою! Влаштувала б романтичну вечерю, раділа тому, який у мене уважний та гарний чоловік. Зараз від цих думок стає ще гірше, а головне я не розумію, для чого він влаштував цей спектакль. 

– Дякую вони чудові, коли ти встиг? Я думала японці будуть прискіпуватися до кожної дрібниці…

Його дотики обпалюють. Хочеться вислизнути з обіймів, але Сергій притискає мене до себе. 

– Ні, все пройшло гладко, – говорить впевнено, ніщо навіть не натякає на брехню і я розумію, що він був таким завжди. Повертався від іншої і намагався загладити провину, чи може просто замилити очі! 

– Зачекай, – звільняюсь з кільця його рук. – Не зараз…

Він мене не слухає. Прибирає пасмо волосся і цілує в шию. Якесь божевілля! Невже між  ним та Людмилою щось сталося, може вона не витримала і викинула його геть? Досі ми так і не поговорили й через цю здогадку я напружуюсь ще більше. 

– В чому справа? – Сергій помічає, що я просто закам’яніла і всі його спроби розбудити бажання залишаються без відповіді. 

– Недобре почуваюся…

Він ривком повертає мене не себе обличчям і я бачу те, чого не помічала ніколи раніше. Недовіру і навіть прихований гнів.

– До речі про це. Мені розповіли, що тут сталося, чому ти не звернулась в лікарню? Це такі жарти з власним здоров’ям? 

– В мене немає жодних ознак струсу, я просто втомилася! 

– А може справа в чомусь іншому? Хто він такий? – раптово перехоплює мене за зап’ястки і смикає до себе. Очі кидають блискавки, а я абсолютно безпорадна.

– Про кого ти говориш?!

– Про того таксиста. Він же відвів тебе додому, чи не так? Може ще скажеш, що надавав першу допомогу?  

В мене душа йде у п’яти, але триває це лише коротку мить. Сергій не сміє мене в чомусь звинувачувати! Не він, котрий має ще одну дружину й сина! І не йому влаштовувати сцени ревнощів!