Глава 23

Прохолодний душ поступово повертає мене до життя, але почуваюся Титаніком, якого підняли з дна після катастрофи. Тепер я знаю, що анекдот про колишніх, яким телефонують після вечірки – правдивий, хоча досі не вірю, що могла так вчинити. А ще менше віриться, що Завадський взяв на себе роль супермена і дійсно прилетів мене рятувати. 

Заглядаю до вітальні з мокрим волоссям і в банному халаті. Влад ще тут, не пішов, хоча впевнився, що зі мною все добре. Стоїть спиною до вікна – високий, з ідеальною спортивною поставою, хоч зараз бери моделлю для жіночого журналу. Хочу непомітно прослизнути до спальні, щоб переодягнутися, але він повертається і ховає телефон в кишеню. Запускає руку в густу чуприну – ще одна звичка, по якій легко впізнати того Завадського, якого я пам’ятаю. 

– Скількох пацієнтів ти змусив чекати? Через мене вони скоро почнуть писати скарги, бо найкращий реабілітолог міста зникає з клініки в робочий час, – мені дійсно ніяково, але намагаюсь перевести все на жарт. 

– Сьогодні клініка працює з одинадцятої, встановлюємо нове обладнання, – Влад повільно підходить і зупиняється, спираючись ліктем на одвірок.  

– А ти не повинен сам тримати все під контролем? Це ж твоє дітище,  – несподівано ловлю себе на тому, що дихання збивається, коли він так близько. Ми деякий час мовчки обмінюємося поглядом і я не розумію, що в його очах, точніше боюся розпізнати те, чого хочу уникнути. 

– В мене надійний помічник, – Влад забирає телефон, який я з нечів’я кручу в руках, і кладе на столик. Повільно притягує мене до себе.

– Павліно…

– Влад, не треба! Я й так наробила дурниць, уявляю, що ти про мене думаєш.

– Сказати що?

Це божевілля! Розум голосно протестує і нагадує, що я  заміжня жінка, у якої купа недорозв'язаних проблем. Що зрада – те, чого я ніколи не сприймала й не могла допустити навіть заради помсти Сергію. І взагалі, між мною та Завадським все давно скінчилося… 

Всі ці думки правильні, але вони ніяк не впливають на тіло, бо обійми Влада здаються мені найсолодшим прихистком у всесвіті. Ми стоїмо, наче у повільному танці, під час якого раптово закінчилася музика: мої долоні у нього на грудях, Влад нахиляється і торкається губами мого волосся. 

– Я поговорив з адвокатом, ти можеш приїхати сьогодні.

Ми обидва знаємо, що він хотів сказати зовсім інше. Але це мене лякає, все відбувається надто стрімко. 

– В тебе буде мокра сорочка, – роблю спробу звільнитися, та замість цього потрапляю в полон його губ. 

Закидую голову і зовсім втрачаю розум. Розлучення, зустріч з юристом, суперниця, яка виховує сина від Омельченка кудись зникають, наче залишаються за дверима кімнати. Не розумію, що зі мною! Я ніколи з того часу, як вийшла заміж навіть не дивилась на інших чоловіків. У нас з Сергієм було все чудово у ліжку і я не жалілася на відсутність близькості, але зараз почуття загострюються до краю. 

Можливе тому, що це коротке побачення, яке ніхто не планував, а може просто тому, що вчора я пережила найважчий день в своєму житті. Мені хочеться про все забути і це неправильно, та я не можу з собою боротися. Просто обіймаю Влада за шию і здаюся. 

Він тягне за пасок халата і той зіслизає з плечей та опиняється на підлозі. Я намагаюся розстібнути ґудзики на його сорочці, пальці не слухаються. Переступаємо через розкиданий одяг й останнє, що я пам’ятаю – гарячу хвилю, яка зносить всі кордони… 

Лише коли опановую себе після шаленства до мене приходять сумніви. Дещо таке, чого не можна заглушити ніжними обіймами. 

– Владе, я повинна в тебе спитати, – на мить звільняюсь, щоб подивитись йому в очі, але кінчики його пальців продовжують малювати загадкові візерунки на моєму плечі. 

– Ммм? – прибирає пасмо мені за вухо і терпляче чекає, поки я підберу слова.

– В тебе хтось є?

Дурне питання, його треба було задавати до того, як пірнути в ліжко, але я не хочу розбивати чужі стосунки. Після розмови з Людмилою весь час думаю про те, що можу опинитися на її місці. 

– Це для тебе так важливо?

– Ну якщо я питаю… – чоловіки ненавидять розмови після близькості, так мені доводив Сергій, але зараз поруч не він. І для мене відвертість має велике значення. Хочу виплутатися з його обіймів, але Влад заважає, зітхає перед тим, як заговорити.

– Я не починаю нові стосунки, поки не поставлю крапку. 

Стосунки? Невже він сприймає це шаленство, як старт того, що ми не завершили п’ять років тому? Просто гублюся, а потім стає настільки гидко, що я більше не можу грітися у теплих обіймах. 

– Правда? – шепочу, відчуваючи гіркоту від власних слів. Краще б я його ні про що не питала. – А я, виходить, ні! Порушую, всі твої життєві принципи.

– А ти зараз піднімеш свою гарну дупку і я відвезу тебе до адвоката. Він прискорить події.

– Ти не розумієш…

Все далеко не так просто, як вважає Завадський. Не просто один візит до юриста і одне ганебне видовище в залі суду під час розлучення. Між мною та Сергієм надто багато невирішених питань. 

– Після того, як ти вискочила з аквапарку налякана до смерті у футболці задом наперед? Повір, кульбабка, я зрозумів більше, ніж тобі здається.