Глава 13

– Де ти була? – Аня забирає у мене напої і дивиться так, наче привида побачила. – Ми вже думали в розшук подавати. На годинник дивишся?

Дивлюся. Знаю, що через десять хвилин у нас зустріч з Людмилою і чимдалі, тим більше вважаю, що це божевільна ідея. Ну що я їй скажу? Правду? Буде скандал, а я зараз не готова до розбірок з Омельченком. Аня наче читає мої думки і міцно стискає руку. 

– Довірся мені! Просто поспілкуємось, хочу знати більше, ніж ти розповіла. Щось в цій історії не так, сестричко, п’ятою точкою відчуваю!

Вона робить ковток лимонаду, а я думаю, що мені не завадило б чогось міцнішого. Для хоробрості. Не заради того, щоб уникнути бійки з суперницею, як не дивно, я не відчуваю до Людмили ніякої ненависті. Повинна була б, але ні. Скоріше мені шкода себе, втрачених років і розбитої вщент довіри. 

Поки стою, занурена у думки, Аня встигає забрати з батута Софійку, тицяє їй в руки пляшку з полуничним напоєм і пропонує трошки відпочити. З’їсти морозива і погратися в дитячому містечку.

– Ми поїдемо на ліфті? – очі у племінниці збільшуються від несподіваної радості. 

– Так, рибко! Тут скляний ліфт, ти побачиш все з висоти, не боїшся? 

Мала щось щебече у відповідь і ми виходимо в хол, щоб піднятися на другий поверх. Людей так багато, що я відчуваю напругу, весь час здається, що зараз стикнуся з чоловіком, який веде за руку сина. Денис Сергійович… Гарне ім’я. Хоча своє прізвище він сину не дав, покидьок в квадраті! 

Стискаю холодну пляшку в руці та намагаюся посміхатися. Хоча б тому, що гірше мені вже точно не буде, а всі можливі несподіванки вже трапились. 

– Це сюди! – Аня показує донці гігантську вивіску і вони разом читають напис, згадуючи літери, а я видихаю. 

Затишно. Навіть музика моя улюблена. Обираємо столик біля вікна і я за звичкою тягнуся до телефона. Дивне відчуття, більше не чекати на дзвінок Сергія. Він в чорному списку, але, сподіваюсь, виявить це не одразу, хоча… Бачу біля восьми пропущених з невідомого номера і серце починає скажено калатати. Єдине пояснення – він набрав мене з робочого номера, отже, намагався зателефонувати! І це в той час, коли вони з Людмилою повинні бути разом в аквапарку? Просто втрачаю дар мови, бо ніколи не очікувала він Сергія такої брутальності. 

Може це помилка? Знову намагалися запросити в школу англійської мови, чи пропонували купити новий газовий котел, зараз ці холодні дзвінки просто не дають життя. Заспокоюю себе як можу і швидко ховаю телефон, щоб більше про це не думати, особливо тепер, коли бачу, як у дверях кафе з’являється знайома постать. Людмила трохи розгублена, озирається навкруги, а я непомітно наступаю Ані на ногу. Киваю в бік суперниці.

– Знайоме обличчя, точно, бачила її в садочку – бурмоче сестра. – Щось таке я й очікувала, сіра миша.

– Аня! – з докором дивлюся на сестру.

– А що, я не права? Сергій, мабуть, таку й шукав, щоб ніхто зайвий раз оком не кинув.

Шикаю на неї, бо моя суперниця вже нас побачила і рушить до столика, хоча й не виглядає дуже впевненою в собі.  

– Добрий день, –  вона невпевнено зупиняється біля столика і когось шукає очима. – Щось трапилось? З Софійкою все гаразд? 

– Так, ви сідайте! – посмішка у сестри така привітна, що я очам не вірю, актриса та й годі. – Давайте знайомитись, я Аня, Софійчина мама. 

– Я подумала це через аварію, – видно, як коханка Сергія видихає з полегшенням. – Ви мене здивували тим повідомленням. Аквапарк… так терміново. 

– Що? Так вам довелося навмисно сюди їхати? Це якесь непорозуміння, Ліно, ти ж наче казала, вони теж сьогодні тут збираються відпочити? 

Я тільки й можу, що кліпати очима. Взагалі не розумію, до чого веде ця змовниця, аж доки Людмила не знизує плечима. 

– Взагалі то ми дійсно сьогодні справляємо день народження Дениска, але я, мабуть, забула, що про це розповідала. 

Я відкриваю рота, щоб якось виправдатись, але Аня не дає  і слова сказати.

– Я хотіла вам подякувати за те, що так піклувались про мою малу дзигу. Соня дуже непосидюча, не те що ваш Дениско. Ви не дивуйтесь, що я таке кажу, просто наші діти ходять в одну групу, уявляєте, який тісний світ! Соня згадувала про нього, каже ваш син дуже любить малювати. От я і подумала, в мене буде привід вам віддячити, а заодно нехай діти пограються разом! 

Мене кидає в жар. Якщо Аня вигадала зробити Омельченку сюрприз, то я на таке ні за що не погоджусь! Навіть заради того, щоб побачити його обличчя. 

– Він зараз з батьком, – дещо розгублено відповідає Людмила. – Вчиться плавати.

– А в фотозоні ви вже були? – жвавішає Аня. – Ось, подивіться. Це правда було взимку, але тут все так круто продумано!

Прокручує фото на телефоні, підсаджується ближче до Людмили і відкриває той самий знімок. Я вже здогадуюсь який, бо ми лише раз ходили в аквапарк разом: Аня з родиною і ми з Сергієм.