Глава 9

Як би я хотіла зробити “монтаж”  – вирізати шматок життя від учорашнього вечора і до часу, коли все залишиться лише спогадом. Опинитись десь не березі моря з коктейлем в руках, а не на кухні у сестри. Аня вже вислухала мою коротку сповідь, але мовчить, тільки в очах читаю “субтитри”. 

– Софійка, доню, ти вже поїла? – вона намагається посміхнутись, звертаючись до малої, яка складає з серветки оригамі і щось бурмоче собі під носа. – Йди до себе пограйся. 

– А тато? Я зробила для нього човник! 

Показує свого паперового кораблика, а в мене очі наповнюються сльозами. Зараз, мабуть, Сергій теж грається з сином. Задоволений. Вечеряє зі сім’єю, а про мене згадає аж перед сном, щоб надіслати повідомлення. Так і бачу, як він зачиняється в ванній і швидко набирає щось на кшталт “Важкий день, завтра з ранку нова зустріч. Передзвоню після перемовин”. 

– Ліна, ти мене чуєш? 

Аня смикає мене за рукав, але я можу відповісти лише схлипуванням. Махаю рукою, щоб вона залишила мене на хвилину, але сестра схоплюється і швидко наповнює чарку. Ставить її переді мною, обіймаючи за плече. 

– Випий, тобі за кермо сідати не треба, а це краще за валеріанку. От же ж виродок! – вона штовхає стілець і падає на нього поруч, не відпускаючи моєї руки. – Я б ніколи не подумала, що Омельченко на таке здатен! Він що, безсмертний? Бабу завів… ну вони всі козли, але дитину! Та ще й водить в один садочок з Софійкою. Ось я завтра зустріну цю Людмилу… як ти кажеш її прізвище?

– Захарчук, – я перекидаю чарку, в горлі пече, зате вдається задушити істерику. – Аня, зупинись! Ця жінка ні в чому не винна. Вона гадки не має, що у Омельченка є дружина, я б таке помітила. Зовсім не стерво, не якась інста-дівчинка з накачаними губами! Дай їй спокій!

– Ти що, ще й заступаєшся за неї?! 

– Ні, але я не хочу ламати ще чиєсь життя.

Аня не витримує, схоплюється на ноги та починає ходити взад і вперед по кухні. Двері цієї миті відчиняються, але Ярик не встигає промовити ні слова.

– Тобі чого? – кидається сестра на чоловіка. – Не бачиш, у нас жіноча розмова! 

– Бачу, – Ярослав кидає на мене погляд, застигнувши на порозі. – В магазин збігати, спиртне продають тільки до десятої. 

– Рятівник знайшовся, – більше миролюбиво хмикає Аня. – Краще пограйся з Софійкою і вклади її вчасно спати, а не як минулого разу, коли ти першим заснув під мультики. Чого ти застиг?

Ярик чекає, наче я повинна дати згоду і запевнити, що зі мною все не зовсім кепсько.

– Правда, все норм. Просто важкий день… – намагаюся говорити спокійно.

– Ясно. Ну, я тоді до Соні, самі до ранку не сидіть.

Він зачиняє двері і я вдячна цьому несподіваному втручанню, бо ледь не розклеїлась остаточно. 

– Ладно, залишимо цю Люду, скажи, що ти сама збираєшся робити? Сподіваюсь не звільняти для Сергія жилплощу? 

– А є варіанти? Квартира його, я навіть якщо дуже захочу, не зможу її поділити. 

– Тобто те, скільки ти вгепала в ремонт вже не рахується? Ні, люба, так справи не підуть, я не дозволю тобі бейкатись по кутках, поки він приведе свою нову пасію. 

– Людмила казала, наче Сергій збирається для них купити нову квартиру, – вставляю я.

– Правда? Це вже цікаво. Він же наче б то вклав всі гроші в новий проєкт, чи то мені наснилося? Ви навіть на нормальний відпочинок не нашкребли, обрали якусь турбазу в лісі.  

– Не перебільшуй. Там відпочивають всі “шишки”, Омельченко вже переріс часи, коли погодився б жити в дерев’яному будиночку і смажити шашлики на мангалі. 

– Та він ніколи таким і не був! – відмахується Аня. – То Влад любив вилазки, пам’ятаєш, як він носив тебе на руках? 

Я прикушую губу. Таке важко забути, бо колись Влад на спір з Яриком проніс мене через ліс до самого нашого "табору". Не знаю, скільки там було кілометрів, але він жодного разу не опустив мене на землю. 

Думаю, Аня робить це ненавмисно, але нове нагадування про Завадського мене вибиває з колії.  

– А його ти до чого приплела? То було давно і неправда! – швидко її перериваю.

– Просто згадала. Якби Влад тоді не поїхав, ти б не клюнула на цього індика Омельченка. Він мені ніколи не подобався, і, знаєш, зараз я не дозволю йому витерти об тебе ноги. То коли кажеш він повертається з відрядження?

– Десь днів за п’ять, а що ти вже придумала?

– Дещо цікаве, тобі сподобається. Дай телефон, сестричко, і покладися на мене, раз він хотів розважитись, влаштуємо йому справжнє шоу.