Глава 6

– Ходімте! 

Людмила, нарешті, притискає “пігулку” до магнітного замка і пропускає перед собою мою непосидючу племінницю. Соні, звичайно, дуже цікаво потрапити замість садочка в гості, а у мене ноги не рушать з місця, аж доки в голову не приходить випадкова ідея. Навряд Сергій зараз чекає коханку вдома, а ось я буду точно знати, де його знайти!

– Можна натиснути? 

Софіка пританцьовує, доки не отримує дозвіл викликати ліфт, а я намагаюся зберегти привітний вираз обличчя. Вдивляюся в обличчя суперниці і не можу позбутися відчуття, що ніколи не знала свого чоловіка. Щоб Омельченко закохався в настільки непримітну жінку – у таке складно повірити! Людмила аж ніяк не модель з ногами від вух, миловидна – це максимум, що можна про неї сказати. Хіба що великі блакитні очі та ласкава усмішка, ось і все, на що міг “клюнути” мій благовірний? 

Через власні думки пропускаю мимо вух частину розмови і оговтуюсь лише коли ліфт зупиняється, а моя племінниця з нетерпінням озирається. Відгадує, які нам потрібні двері, сподіваючись, що це ті, на який сяє новенький номер. 

– Ми тут тимчасово, – наче вибачаючись пояснює Людмила, – Я приїхала, бо мама захворіла, а ця квартира поруч з лікарнею. Доведеться на деякий час залишитись.

– То ви недавно приїхали? Сподіваюсь, з мамою все гаразд.

Неприємно ставити чергові питання, коли на язиці крутиться зовсім інше: невже Сергій дозволив своїй коханці і сину винаймати житло в цьому совдепівському “гуртожитку з дешевими меблями? Якщо так, в моїх очах він впав нижче плінтуса. Може я думаю занадто голосно, чи не вмію приховувати здивування, але Людмила пояснює все сама.

– Чоловік зайнятий покупкою квартири, вже підібрав варіант, як тільки приїде з відрядження, оформимо документи. 

Це “чоловік” ріже по серцю, але я намагаюся стриматися. Взагалі ми тут заради Софійки, тому саджу малу на стілець я стягую брудні колготки. Коліна, звичайно, обідрані, але не критично, Людмила перепитує, чи ніде не болить, а сама йде до аптечки за ліками. 

– Пектиме?! – у Соні від страху пропадає голос, але гостинна хазяйка хитає головою.

– Ні, це чарівний засіб, все заживе, ти й помітити не встигнеш! Я подую, гаразд? 

Знаючи, що Аня зазвичай лікує такі травми зеленкою, я тільки можу порадіти за племінницю, а сама озираюсь, щоб знайти новий компромат. Довго шукати не доводиться, на столі, де панує безлад, красується кілька фото в рамках і серед них – спільне з моєю новою знайомою. Це місце у Львові, яке я добре знаю! “Наше” з Сергієм, але на світлині він з іншою. 

Рука сама тягнеться до рамки, хоча розумію, що поводжуся гірше Соні, але не можу втриматись. Бачу маленькі цифри з датою друку і всередині все стискається, бо те відрядження я добре запам’ятала. Сергій відкривав новий філіал у Львові і був відсутнім майже цілий місяць. Тоді я потрапила в аварію, але він лише дав контакти знайомого, щоб залагодити питання зі страховкою. Був дуже зайнятий, настільки, що не міг приїхати навіть на вихідні. 

– Старе фото, але лишаю його на згадку, - повертає голову в мій бік Людмила. – Ми з чоловіком однокурсники, от зустрілися в той день випадково. Знаєте, бувають такі доленосні зустрічі…

– Атож, - бурмочу.

Звичайно, знаю, сьогоднішня, наприклад, і вона точно змінить багато і не тільки у мене. Я ще не вирішила остаточно, що робити далі, але ясно одне – до подружнього життя з Омельченком я не повернуся. І все, чого зараз хочу – змусити його відповісти за власні вчинки. 

Руки трохи трусяться, відчуваю, що образа накриває по повній, так що важко стримати сльози. Однокурсниця, ще й, вочевидь, саме така, як він завжди мріяв: готова сидіти вдома, готувати домашні страви, та задовольнятись крихтою уваги зайнятого чоловіка. 

Щоб не видати себе, хапаю рюкзак Софійки, шукаю в ньому чисті колготки і простягую малій бешкетниці. А поки вона одягається, не стримуюсь, і непомітно витягую з сумки той самий малюнок, який знайшла в машині. Кладу його на стіл серед розкиданих речей і дивлюся на годинник. 

– Ми вже запізнюємося, дякую і ще раз перепрошую, – промовляю до Людмили і тихенько підштовхую Софійку до дверей.  – Нам ще треба потрапити в садочок до сніданку.

– Гаразд, але я про всяк випадок залишу вам свій номер телефона. – моя зразкова суперниця диктує цифри. – В разі чого одразу телефонуйте, я хочу бути певна, що з Софією все добре.