Розділ 10_2

Якби було все так просто. Денис хороший, не сперечаюсь, але Адам - це моє минуле, яке не відпускає. Навіть коли його не було всі ці роки, я думала лише про нього. А зараз, коли він так близько, коли добивається зустрічі зі мною, я розриваюсь між бажанням кинутись йому в обійми та наміром прогнати. Хоч він зараз інший, холодніший і не розуміє навіщо заради кохання втрачати сімейний бізнес, але інколи я бачу в знайомих очах той блиск, який заворожував та манив.

А може справді допомогти йому згадати? Може тоді повернеться мій Адам, той котрого я досі кохаю.

Почуття до Адама не дають мені розпочати нове життя з іншим чоловіком. І саме через це порада Соні втрачає актуальність.

Після розмови я йду за Вікою. І ми вечеряємо з істериками, бо дочці раптом не сподобалось м'ясо у плові і я змушена вибрати усі шматочки. Її настрій псується, вона наче відчуває мій пригнічений стан. А стати різко щасливою я не можу. Не після зустрічей з її батьком.

Вмиваємось ми теж з плачем, бо я витерла їй личко не тим рушником. Присідаю навпроти доньки. Заглядаю в її заплакані очі.

— Вікусь, що з тобою сьогодні таке? - запитую стурбовано.

Зазвичай вона в мене чемна дитина. Навіть не плаче, коли їй в лікарні укол ставлять.

Прикладаю до лобика долоню, наче не гаряча. Вона мовчить, лише насуплено дивиться на мене.

Списую все на поганий настрій дитини. В неї теж можуть бути важкі дні.

Веду її у кімнату, переодягаю в піжаму і вкладаю. Вона не пручається, не кричить, що спати ще не хоче і буде дивитись мультики. Тихо скручується клубочком, натягнувши на голову ковдру. Напевно добре втомилась.

Я теж готуюсь до сну. Лягаю у ліжко, але зімкнути очей не можу. Все згадую сьогоднішню зустріч з Адамом. Детально прокручую нашу розмову.

Він мав досить переконливий вигляд, щиро говорив про амнезію, благав про допомогу.

А чим я можу допомогти? Ну розповіла про все як було насправді, та він не вірить. Мама добре промила йому мізки. Тепер він точно такий, як вона хотіла.

А що буде, якщо він справді все згадає? Чи захоче він знову бути зі мною? Чи визнає Віку своєю рідною дитиною? Маю побоювання, що він просто зникне і постарається нас знову забути. Бо ми не вписуємось у його ідеальне життя.

Кручусь всю ніч і засинаю майже під ранок.

Неприємний звук будильника вириває від важкого забуття і нагадує, що в мене є обов'язки. Треба збиратись на роботу.

Швидко вимикаю телефон, щоб не розбудити Віку. Цього тижня в садочок відводить її Соня, а я забираю.

Дочка навіть не рухається, тому дуже тихо одягаюсь і виходжу з кімнати, обережно прикривши двері.

Пів на сьому, а Соня вже на кухні. Я дивуюсь цій жінці, чому вона не спить допізна в своє задоволення. Якби моя воля, я б з ліжка не вилазила до обіду. Я втомлена життям, але знаю, що всі мої старання не даремні. Та, заради кого я прокидаюсь кожного ранку, зараз спить у ліжечку і бачить солодкі сни.

— Добрий ранок, - заходжу на кухню, вловлюю приємний аромат кави. Вже готова чашка стоїть на столі. Вона для мене.

— Добрий ранок, - обертається до мене Соня. Вона знову щось смажить на плиті. - Присідай, зараз я оладки досмажу. Поїси.

— Дякую, - позіхаю. - Ви чарівниця. І я без вас би вмерла з голоду.

— Не вигадуй, - ставить переді мною цілу тарілку пухких оладків. - Ти добре з усім би справилась без мене. Просто я хочу трохи полегшити тобі життя. Просто такий в тебе період.

— І я дуже вдячна вам за це.

Беру одну оладку і надкушую, стогну від задоволення, прикривши очі. Що б вона не казала, а готує божественно.

— Я сьогодні записана в обід на масаж, - присідає навпроти, спостерігає за мною. - Коли буду, не знаю. Там повний комплект послуг. Якийсь подарунковий сертифікат виграла.

— Ви заслуговуєте розслабитись та відпочити. Відірвіться там від душі, - кажу від щирого серця.

Доїдаю одну оладку, беру іншу. Але й смачні вони, ще якщо полити малиновим варенням.

Гарно поснідавши, поспішаю на роботу. В першу зміну треба дуже рано вставати, а в цей час ще хочеться спати. Хоч з іншого боку я маю цілий вечір на спілкування з дочкою. Сьогодні планую прогулятись з нею. Може зайдемо в магазин і я зроблю їй маленький подаруночок, куплю щось смачненьке.

Підходжу до крамнички, починаю відмикати двері і завмираю, помітивши неподалік вже знайому машину.

Адам знову тут.