Розділ 5_2

Присутність Адама пригнічує. Добре, що хоч не дивиться в мій бік, вся його увага зайнята Софією. Він часто схиляється до неї, щось шепоче, а вона активно киває головою. Він кладе їй у тарілку різні страви, а вона охоче поїдає їх.

Здається Софія сильніше прив'язана до Адама, ніж до батька. А потім я згадую, що Анна мала першого чоловіка і, виходить, Борис Софії вітчим. Тепер все зрозуміло.

Другий тост виголошує Адам. Він теж бажає дитині всього найкращого, а в кінці каже, що йому шкода, що він не може бути хрещеним і для другої дитини.

В цю мить у кімнату заходить Анна.

— Тобі не треба бути хресним, щоб любити своїх племінників, - каже вона і підходить до столу, сідає поруч з чоловіком, а той відразу її обіймає за плечі. В руці у неї радіо няня, яку вона кладе на стіл. - Ти їх так залюблюєш. Он, Софія жити без тебе не може.

— Бо він мій хрещений тато і я його люблю, - дівчинка обіймає Адама за торс, а він погладжує її по голові.

— А хто буде хрестити Матвійчика? - цікавиться Адам у сестри.

— Хрещеним Денис погодився, - Анна переводить погляд в наш бік і, перш ніж глянути на мого супутника, затримує на мить на мені погляд. Вона напевно ніяк не може зрозуміти, чому я тут. Сама ставлю собі це питання. - Хоч і не відразу. Довелось його вмовляти.

— Просто я ніколи ще не хрестив дітей, - виправдовується Денис. Здається йому трішки соромно, відчуваю, як він напружується.

— Нічого складного в процесі немає, - заспокоює його Адам. - Лише потім треба приділяти дитині увагу, брати участь у її житті.

Я мимоволі підношу на нього погляд, а він виявляється дивиться прямо на мене. І скільки цікавості в його очах, що мені хочеться провалитись крізь землю. Він зараз дивиться на мене так, наче вперше бачить.

— А от з хрещеною, ще не вирішили, - продовжує тему Анна. І я їй вдячна, бо Адам звертає увагу на неї. - Ось думали запропонувати цю роль Лізі. Лізо, що скажеш?

— Мені? - дивується дівчина. Вона прожовує те, що засунула собі в рота і запиває соком. Збентежено бігає очима по присутніх. Її погляд зупиняється на Денисі і в цю мить я розумію, що вона до нього небайдужа. - З радістю. Чому б не погодитись. Ми з Денисом будемо гарні хрещені для вашого Матвійчика. Правда, Денисе?

— Звичайно, - досить стримано киває той.

— От і чудово, все вирішено, - викрикує Борис.

— Що ж то за кума, що під кумом не була, - раптом сміється Павло. Він весь вечір сидів тихо і тут захотів висловитись.

За столом настає тиша. Помічаю, як Ліза червоніє і опускає очі. Невже між ними щось було? Чи я вже собі вигадую?

— Тату, це недоречні жарти, - дратується Борис.

— А що я такого сказав? - дивується його батько. - Правда життя.

Зиркаю на Дениса, котрий побілів, наче йому стало погано. Він уникає мого погляду. Невже відчуває провину?

Глибоко в душі росте роздратування. Навіщо він мене сюди привів, щоб я оце все слухала? Тут ясно як білий день, що між ним і Лізою не все так просто. Нехай би розібрався зі своїми дівчатами, перш ніж залицятись до мене.

Борис знову розливає алкоголь і я випиваю вино, прокашлююсь. Чомусь різко стає спекотно. І дихати нічим. Голова трохи крутиться, напевно ця склянка була зайва. Хоча я добре розумію, що не у вині справа. Проникливі погляди Адама продовжують все частіше зупинятись на мені. І від них неможливо сховатись. А ще Денис зі своїми любовними інтригами, злить.

— Пробачте, але мені треба на свіже повітря, - промовляю тихо, коли підводжусь і на мене всі дивляться.

— З кухні можна вийти на балкон, - повідомляє Анна, занепокоєно роздивляючись мене.

— Ходімо, я тебе проведу, - за мною підводиться Денис, бере під лікоть.

— Не треба, я сама.

— Не обговорюється, - голос його наполегливий, а дії рішучі.

Ми виходимо у коридор і Денис направляє мене до просторої кухні. Минаємо кухню та опиняємось на балконі. Денис відчиняє широке вікно, даючи свіжому повітрю просочитись всередину. Прохолодний вітер торкається мого обличчя і я мимоволі підходжу ближче до вікна, спрямовую погляд у двір. Розглядаю зелену зону і людей, що гуляють внизу, на мить навіть забуваю, що не сама. Дихати стає легше, нудота відступає.

— Діано, ти дуже напружена від коли ми сюди прийшли, - нагадує про себе Денис. Він стоїть поруч, досить близько, щоб відчути тепло його тіла. - Тебе щось турбує?

— Тобі здалося, - відмахуюсь від нього.

— Ти знайома з Адамом? Він весь час дивиться на тебе, наче хоче щось сказати. Ніхто не звернув уваги, але я помітив, що Анна назвала тебе на ім'я раніше, ніж я тебе представив.

— Це далеке минуле, яке я не хочу згадувати, - прикриваю очі.