Розділ 5_1 От як пережити це застілля?

Навколо метушня. Привітання. Тихий сміх. А я не реагую ні на кого, лише він перед очима.

Щасливий. Усміхнений. Обличчя сяє від радості.

Я стискаюсь мов струна і не можу дихати.

Що він тут робить? Що я тут роблю? Чому ми знову зустрічаємось?

Чиясь рука лягає на поперек і підштовхує вперед. Це Денис, хоче підійти і привітати щасливу матусю. Я мушу йти з ним, адже я для цього сюди приїхала.

— Який він гарненький, - сюсюкається над малюком Ліза. Зараз вона має вигляд досить турботливої і ніжної жінки. - А носика як морщить.

— Де, я теж хочу глянути, - тягнеться до руки матері Софія. Вона притулилась до її боку, обійнявши стан обома ручками. Видно, що дівчинка скучила за мамою.

Роблю крок вперед, відчуваючи, як ноги тремтять. Адам в цю мить зачиняє за собою двері. І коли обертається наші погляди зустрічаються. Він здивований мене тут бачити, брови його злітають догори. Але більше ніякої реакції на його обличчі не з'являється. Він продовжує поводитись так, наче ми з ним не знайомі.

Зціплюю міцно зуби і роблю ще крок. Денис зупиняється поруч, тепер він не соромиться обійняти мене за талію, наче показує, що він має на мене право.

— Найкращі побажання від нас. І здоров'я малюку, - говорить Денис і жінка нарешті звертає на нас увагу.

— Дякую, Денисе, - усміхається йому і переводить погляд на мене.

І усмішка з її обличчя зникає. Вона теж здивована мене тут бачити. Але ще вона дивиться так, наче знає мене.

Розгледівши уважно її обличчя, я пригадую хто вона. Це ж сестра Адама. Анна здається її звати. Ми особисто лише раз бачилися і тоді в неї було світліше волосся. Та й худішою вона була. І якщо мені не зраджує пам'ять, її чоловік якийсь багатенький мажор. А Борис звичайний гінеколог. Невже вона з першим розійшлася?

— Бажаю малюку рости здоровим та щасливим, - кажу захриплим голосом. Прокашлююсь, бо в горлі нерв так давить, що ледве дихаю.

— Дякую, - кліпає збентежено Анна і оглядається на Адама, який зупиняється поруч з нами, зруйнувавши мій особистий простір. - Адаме, ти з Діаною?

— Що? - дивується її брат. - Ні. Здається, Діана вже зайнята, - і зупиняє на мені уважний погляд.

— Діана зі мною, - виправляє її Денис і я відчуваю, як його пальці сильніше впиваються в моє тіло. - Я запросив Діану відсвяткувати народження твого сина. Я сподіваюсь, ти не будеш проти, Анно.

— Звичайно ні, - вона ще більше розгублена і навіть трохи блідне. Невже лише ми обидві розуміємо, наскільки недоречна моя присутність. - Я рада гостям. Проходьте у вітальню до столу. Що стояти у коридорі. А я вкладу малого у ліжечко.

— Я тобі допоможу, - не відпускає з обіймів її чоловік.

Ми розступаємось і вони прямують в самий кінець коридору. Повз мене проходить Адам зачепивши легенько моє плече. Я затамовую подих, відчувши його запах.

Боже, він пахне так само як і шість років тому.

Всередині скручується тугий вузол і мені хочеться втекти. Ось двері так близько. Лише декілька кроків і я буду далеко звідси.

Але натомість, я покірно прямую у вітальню з іншими гостями.

Усі розсідаються за стіл. Денис поруч зі мною, з іншого боку батько Лізи. Сама Ліза сідає напроти нас поруч з Адамом. Я з усіх сил намагаюсь уникати дивитись на них, розглядаю страви на столі, потім свої руки, котрі зціпила у тісний замок.

— Все гаразд? - запитує Денис, схилившись досить близько.

— Так, - повертаю до нього голову і наші носи ледь не торкаються.

Автоматично відхиляюся, а він зрозумівши, що перетнув межу, теж випрямляється.

— Дорогі гості, не сумуйте. Наливайте, їжте. У нас таке велике свято, - в кімнату заходить веселий Борис, тримаючи доньку за руку. - Анна приєднається до нас згодом. Вона годує малого.

— А ми чекаємо господаря, - голос Адама шкрябає душу. Такий рідний, такий знайомий. - Сідай за стіл, керуй напоями. Софія, люба, ходи до мене.

Адам відсуває поруч з собою стілець і дівчинка з легкістю залишає батька і біжить до дядька. Сідає біля нього, щасливо усміхається. Здається між ними дуже теплі стосунки.

Ось так, племінницю він любить та лелеїть. А рідну дочку не визнає, наче її не існує.

Моя б воля не бачити його, але як, коли він сидить навпроти.

Борис займає місце в центрі столу. Бере пляшки, дівчатам наливає вино, чоловікам щось міцніше. Перший тост промовляє Ліза. Вона бажає малюку здоров'я, щастя, все за стандартом.

Я випиваю першу склянку повністю, відчуваючи, як алкоголь розливається теплом у грудях. Куштую салат цезар, потім відбивну. Роблю це скоріш для вигляду, щоб не запитували, чому я не їм. Їжа не лізе в горло, але я змушую себе проковтнути.