Розділ 3_2

Емоції промайнули, але не ті, на які я сподівався. Вона захлопує книжку і жбурляє її на невеликий столик, що стоїть поруч. За книгою летять окуляри. Кожним рухом вона показує своє незадоволення. Це вже не вперше, тому стараюсь не реагувати. Я просто прийшов повідомити їй новину, бо вважаю вона має знати.

— Чому ти носишся з цією зрадницею? - викрикує роздратовано. Злість сочиться в її голосі.

— Не називай її так, - теж підвищую голос. Не збирався вступати у конфлікт, але не витримую. Ця війна триває занадто довго. - Це ж твоя рідна дочка.

— Немає в мене дочки після того, що вона зробила, - плюється отрутою.

— Ти так кажеш, наче вона вбила когось, - кажу стримано, стискаючи руки в кулаки.

— Репутацію нашу вона вбила, - різко підводиться, важко дихає. - Осоромила на весь світ. Кинула хорошого чоловіка заради якогось... гінеколога, - кривиться від огиди.

— Той хороший чоловік зраджував їй. Невже вона мала це терпіти?

— Могла і потерпіти, - скрегоче зубами. - Платон з поважної сім'ї, син партнера твого батька. Ми стільки часу підтримували дружні стосунки, а твоя сестра все зіпсувала. Тепер його батьки зі мною не спілкуються, а Платон навіть до дитини не приїжджає. І все це через Анну. Вона довела твого батька до могили.

— Батько помер від інсульту, бо не шанував своє здоров'я, і ти добре знаєш, що Анна тут ні до чого, - заперечую їй. - А твій дорогоцінний Платон хріновий татусь, якщо через образу не спілкується з дочкою.

— Не вигороджуй свою сестру, - її голос вже тремтить від люті. - Вона для мене померла. І дітей її я бачити не хочу.

Вона стомлено гепається назад у крісло і прикриває обличчя рукою, а іншу руку кладе на груди, там де серце. Ця її акторська гра колись мене вражала, я вівся на її маніпуляції і намагався догодити. Та зараз дивлюсь на все це і мені навіть трохи шкода її.

— Мамо, так не можна, - намагаюсь востаннє достукатись до її совісті. - Через свою гординю колись ти залишишся одна. Твої внуки ростуть, а ти навіть не бачиш цього, не приймаєш ніякої участі. Коли отямишся, буде пізно.

— Ти теж мене покинеш? - запитує з претензією.

Я мить мовчу, прикусивши губу. Спочатку хотілось сказати, що ніколи, що я не такий як вона, що щоб не трапилось, вона моя мати. Але раптом в голові сплила думка — а якби я був на місці Анни? Що б тоді робив? Чи йшов би проти матері? Чи добивався свого щастя?

Не знаю. Добре, що я не закохувався і не мав таких проблем.

— Якщо ти не руйнуватимеш моє життя, я буду з тобою, - нарешті відповідаю.

Вона різко зводить на мене зляканий погляд, наче я сказав щось дуже страшне.

— Добре, що між нами не пробігла ніяка кішка, і ми живемо в злагоді, - каже дуже тихо, що я ледь чую її слова.

Все що я хотів повідомити, я повідомив, тому бажаю їй доброї ночі і йду у свою кімнату, що знаходиться в іншому крилі будинку.

Роздягаюсь, приймаю душ і вкладаюсь у ліжко. Лише притулившись головою до подушки усвідомлюю, наскільки я втомився. Сьогодні був важкий день в офісі, а потім ще й перехвилювався за Анну. Знаю, це пологове найкраще, і Софію вона там народжувала, але ризик є завжди.

Згадую похресницю і усміхаюсь. Треба було забрати її до себе. Борис, чоловік Анни, залишився ночувати у пологовому, а Софії прийдеться провести ніч з нянею. Я просто знаю, що вона не поїхала б. Після розлучення Анни з Платоном, мама відріклась від дочки і разом з нею і внучку перестала бачити. Я засуджую її вчинки, але переконати в протилежному не можу.

Кручуся з боку на бік, але заснути ніяк не можу, навіть попри втому. Щось не дає мені спокою, але не розумію що.

Різка головна біль безжально стискає скроні. Так буває часто, особливо, коли перевтомлююсь. Ці болі стали частиною мого життя. Я вже не пам'ятаю того часу, коли жив без них.

Думки мерехтять одна за одною і раптом згадую продавчиню Діану і на душі чомусь стає важко. Молода та красива, але в її очах чомусь багато болю.

Її реакція на мене здивувала. Вона поводилась досить дивно. І ця її фраза, де я був весь цей час. І вона назвала мене на ім'я, хоч я не говорив його.

Звідки вона знає? Може ми були знайомі? Може ми спілкувались якраз в той період, який я зовсім не пам'ятаю? Але чому тоді вона ні разу не зв'язалась зі мною, якщо чекала нашої зустрічі? Все це досить дивно.

Треба з нею зустрітись. Поспілкуватись. Може вона хоч трохи прояснить частинку того часу, який зник з мого життя.

Так і зроблю. Але завтра я допомагаю Борису з вечіркою для Анни. Хіба що зранку забіжу в квітковий десь біля восьмої години.