Розділ 1_2

Залишати дитину не хочеться, але вибору немає. Треба заробляти гроші. Нам немає кому допомогти. Ні бабусь, ні дідусів, чи тіток та дядьків у моєї Віки немає. Лише я у неї є. Та Соня.

На роботу йду пішки. Магазин квітів знаходиться через дві вулиці від нашого дому, тому я досить гарну суму економлю на проїзді. Ще й прогулянка свіжим повітрям корисна для здоров'я.

Промені сонця гріють обличчя, день буде теплий та по справжньому весняний.

Минаю булочну, де я постійно купую випічку для дочки. Повертаю за ріг і виходжу на центральну дорогу. Ще декілька десятків метрів і я біля нашого магазину. Яскрава вивіска “Квіти та букети” світиться навіть вдень. Так, власниця нашого магазину не має великої фантазії. Зате підприємницька жилка в неї відмінна. Поліна добре розрахувала, де відкрити магазин квітів. По-перше, це ледь чи не найжвавіша вулиця міста. Навпроти знаходиться популярний у місцевих ресторан, де кожного тижня грають весілля, а ще бувають інші святкування серед тижня. І гості, які не встигли купити квітів, частенько забігають за свіженьким букетиком.

А ще неподалік знаходиться пологове. Там народжують цілодобово. І щасливі татусі біжать за квітами для новоспечених матусь.

Я теж тут народжувала. Але до мене ніхто не прийшов. І квітів мені ніхто не приносив.

Гоню з голови останню думку і заходжу в магазин. В ніс відразу вдаряє насичений солодкий запах, а над головою дзеленчить дзвіночок.

Моя напарниця Ела вже на місці. Стоїть за прилавком, вдивляється у якісь папери. Вона ще молоденька, ледве двадцять виповнилось і це її перша робота. Нещодавно закінчила училище, де навчалась на кондитера. Але готувати вона ненавидить.

— Добрий ранок, - вітаюсь. Підходжу до неї розстібаючи куртку.

— Привіт, - підносить на мене очі. - У нас сьогодні поповнення. Привезли багато троянд і тюльпанів.

Ела працює ще з сьомої години ранку і йде о шостій вечора. Я виходжу пізніше і о восьмій вечора зачиняю крамницю. І так тиждень, потім ми міняємось місцями. Протягом тижня ми маємо два вихідних, зазвичай у будні дні.

— Весна у розпалі, - коментую. Заходжу за прилавок, знімаю куртку і проходжу повз неї. - Люблю тюльпани.

У невеличкій підсобці вішаю куртку і сумочку, та одягаю зелену жилетку з бейджиком, де написане моє ім'я.

— Глянь у холодильник, - чую крізь привідчинені двері сміх Ели. - Там роботи на цілий день. Всі квіти треба привести до ладу. Поліна дзвонила казала, щоб на вихідні все було готове. Думаю, сьогодні ввечері ти менше любитимеш тюльпани, коли твої пальці німітимуть від втоми.

Важко зітхаю і виходжу до неї. Мене робота не лякає. А от піти раніше точно не вийде.

— Я хотіла відпроситись сьогодні, - зупиняюсь біля Ели, спираюсь на прилавок і схиляюсь, роздивляюсь накладні, які тільки що читала моя напарниця. - Віка знову захворіла.

— Мені справді шкода твою малу, - Ела дивиться співчутливо. - Але Поліна вже так зуби точить. Останній місяць тебе більше часу не було на роботі. Та й не справлюсь я сама. Треба покупців відпускати і квіти розфасувати. І не завадило б букетів трохи зробити. Сама знаєш, на вихідні їх найкраще розбирають. А ввечері в мене важлива зустріч, я не можу залишитись за тебе.

— Я все розумію, - відвертаюсь, щоб приховати розчарування. Підходжу до холодильної вітрини, крізь прозоре скло якої видно красиво складені квіти у великих вазах. Цей холодильник для покупців, він великий і з широким асортиментом живих квітів. Є ще інший. Схований, де ми зберігаємо тільки що привезений товар. - Давай працювати.

Спершу передивляюсь квіти. Які зів'ялі виймаю з ваз, обережно висмикую з троянд пошкоджені пелюстки. За рослинами треба доглядати кожного дня, щоб вони мали привабливий вигляд. А під стіною в нас ще стоїть стелаж з вазонами, котрі ми постійно підливаємо і підкормлюємо добривами.

— Що з Вікою цього разу? - запитує Ела після короткої паузи. Вона вже встигла принести з іншого холодильника декілька пакунків троянд, і почала по одній їх обчищати. - Сподіваюсь нічого серйозного.

— Напевно ангіна, - відповідаю та оглядаюсь. Дівчина вміло працює ножиком. З нижньої частини стебла голки швидко облітають від її професійних точних рухів. Вона тут працює декілька місяців, а здається, знає більше ніж я. Ось вона справляється з голками і бере між пальцями червоний бутон. Вміло обриває верхні деформовані пелюстки і акуратно розминає квітку, щоб та набула пишного вигляду. - У неї температура і горло болить. Соня з нею залишилась.

— Тобі дуже пощастило з господаркою квартири, - коментує напарниця, беручи наступну троянду. - Часто сидить з дитиною і гроші за це не бере. Інша б на таке навіть не погодилася б.

— Так, - промовляю тихо, киваю. - Соня нас виручає. Вона стала ріднею, якої в нас немає.

— А в тебе ж наче є тітка, - хмуриться. - Ти наче колись казала.

— Є, але вона виїхала за кордон з дочкою п'ять років тому, - хмикаю, згадуючи непрості відносини. - Більше я їх не бачила.