30 Стас

Я дивлюся на Ігоря крізь лобове скло, і в мені прокидається та сама холодна, хірургічна витримка, яка зазвичай допомагає під час найважчих операцій. Він хоче скандалу? Хоче, щоб я кинувся на нього з кулаками перед камерою, а потім використати це в суді? Не дочекається.

Я проходжу мимо цього придурка так, ніби він — порожнє місце. Навіть поглядом не удостоюю. Спокійно відчиняю двері, допомагаю Лізі сісти в крісло, пристібаю її. Вона заглядає мені в очі, відчуваючи напругу, але я лише підмигиваю їй своєю «ягідною» фізіономією. Закидаю пакети в багажник, сідаю за кермо і плавно рушаю з місця. У дзеркалі заднього виду я бачу, як Ігор повільно опускає телефон. Його самовпевнена посмішка трохи зів'яла. Ігнорування б'є по його его болючіше за будь-яке слово.

Коли ми нарешті під'їжджаємо до будинку, біля під'їзду нас уже чекає Марина. Моя сестра стоїть, затулившись від вечірнього сонця, і коли ми виходимо з машини, її брови стрімко повзуть угору.

— Святий Боже, Стасе... — Марина переводить погляд з моєї забинтованої руки на мої заляпані смузі штани, а потім на Лізу, яка гордо демонструє свою фіолетову сукню. — Ви що, брали участь у битві за врожай чорниці? І чому ти в бинтах?

— Довга історія, — зітхаю я, відчиняючи двері під'їзду. — Заходь. Мені за пів години треба бути в лікарні на зміні, а я ще маю здати тобі цей «об'єкт» під охорону.

У квартирі, поки я гарячково змиваю з себе залишки ягідного фонтану і переодягаюся в чисту одежу, Марина намагається навести бодай якийсь лад у вітальні. Ліза тим часом уже показує їй свого «Капітана Рукавичку».

Я виходжу в коридор, застібаючи куртку лівою рукою. Права долоня неприємно ниє, але зараз це найменша з моїх проблем. Я підзиваю Марину ближче і починаю інструктаж таким тоном, ніби передаю пацієнта в реанімацію.

— Так, Марино, слухай мене дуже уважно. Запиши або запам'ятай. Це не просто дитина. Це високоточний снаряд хаосу. 

— Стасе, я виростила двох своїх... — починає вона з посмішкою, але я перебиваю її застережливим жестом здорової руки. 

— Твої діти — це аматорський рівень. Тут діє вища ліга. Правило перше: стільці на коліщатках мають бути заблоковані або винесені на балкон. Анатомічні атласи — сховати. Скляні вази... втім, скляних ваз у цьому домі більше немає. 

Марина пирхає, але я абсолютно серйозний. 

— Правило друге: якщо вона попросить кашу, не відходь від плити ні на секунду. Молоко тікає швидше, ніж я встигаю моргнути. Правило третє: якщо Марс затих і його не видно більше п'яти хвилин, значить, він сидить у заручниках у халабуді з ковдр. Його треба рятувати, бо він уже психологічно зламаний. І останнє — якщо вона захоче купатися, надуй латексну рукавичку і намалюй їй обличчя. Інакше буде бунт через відсутність якогось дельфіна Дениса.

Марина дивиться на мене кілька секунд, а потім вибухає таким голосним сміхом, що аж закидає голову. 

— О боже, Стасе! Хто ти і що ти зробив з моїм братом-суперхірургом? Ти ж колись вираховував мікроби на кухонному столі! А тепер ти даєш інструкції з експлуатації котячих заручників? 

— Я просто хочу застати свою квартиру цілою, коли повернуся вранці, — бурмочу я, відчуваючи, як вуха злегка червоніють.

Я підходжу до Лізи, яка вже вмостилася на дивані з Мариною. Нахиляюся і цілую її в маківку, яка все ще пахне лісовими ягодами.

 — Слухайся тітку Марину. Я приїду вранці. 

— Па-па, супермен без плаща! — махає вона мені ручкою.

Я вихожу з квартири й сідаю в машину. Попереду — дванадцятигодинна нічна зміна. Мої руки робитимуть звичну роботу, але мозок буде зайнятий зовсім іншим. У мене є рівно сорок вісім годин до виписки Ані. Сорок вісім годин, щоб реалізувати план, який щойно народився в моїй голові під час цього божевільного ягідного погрому.

Аня думає, що Ігор — це її безпечна гавань. Вона боїться моєї «прірви». Що ж, я не буду тягнути її туди силою. Я зроблю так, що після виписки вона сама захоче приїхати сюди. Разом із Лізою. Я використовую свій єдиний і головний козир — те, що наша донька вже пустила коріння в цьому моєму спаленому, заляпаному смузі, але такому живому світі. Ігор ніколи не зможе дати їй цього хаосу, бо він його просто боїться. А я... я виявився до нього готовим.

Я вмикаю запалювання і рушаю в бік лікарні. Війна за мою родину тільки починається, і я збираюся виграти її за будь-яку ціну.