Розділ 1. Повернення

Осінь. Місто зустрічає її холодним вітром і запахом дощу. Даша стоїть біля вокзалу, стискаючи в руках валізу, ніби вона тримає не речі — а все своє минуле, яке раптом вирішила повернути. Два роки. Два роки без нього, без цього міста, без того, що колись було її життям.

Вона думала, що вже все забула. Що час справді лікує. Але щойно зробила перший крок на знайому вулицю — і серце знову закалатало, як тоді, коли бачила його вперше.

Артур.
Навіть ім’я боліло.

Він лишився тут. Вона пішла. Тоді, коли все впало, коли слова стали зброєю, а любов — полем бою. Вона пам’ятає, як грюкнула дверима й пообіцяла собі більше ніколи не повертатися.
“Ніколи” — слово, яке так легко сказати і так важко виконати.

Тепер вона повернулась. Ненадовго, лише на кілька тижнів, допомогти подрузі з роботою. Так вона казала всім. Але десь глибоко знала — справа не лише в роботі. Вона хотіла подивитись у очі минулому і зрозуміти, чи воно досі має над нею владу.

Місто зустрічало знайомими обличчями, вивісками, кав’ярнями, де вони колись сиділи. Їй навіть запах кориці на розі нагадував, як він колись купував їй круасан, хоча сам не любив солодкого.

І ось — вона бачить його.
Не одразу. Спочатку — лише силует. Знайома постава, впевнена хода, руки в кишенях. І потім — погляд.
Очі, в яких було колись усе її життя.

Вона застигла. Наче час зупинився. Навколо шуміли машини, сміялись люди, але вона чула лише своє серце.
А він... він теж помітив її. І на мить — лише мить — у його погляді промайнула та сама ніжність, яку вона пам’ятала. Але потім — холод. Той самий, яким колись він ховав біль.

— Привіт, — сказала вона тихо, майже невпевнено.

— Привіт, — відповів він спокійно, навіть занадто спокійно. — Давно не бачилися.

Вона кивнула, не знаючи, що сказати далі. Йому не потрібно було нічого пояснювати — він знав усе без слів.
Тиша між ними була гучнішою за будь-які фрази.

— Ти змінилася, — нарешті вимовив він.
— Ти — ні, — усміхнулася вона гірко.

Він хотів щось сказати, але не сказав. Просто кивнув і пішов далі.
А вона стояла, дивлячись йому вслід, і відчувала, як щось старе й небезпечне знову прокидається в її серці.

Два роки тому вона втекла від болю.
Тепер біль сам знайшов її.

І, можливо, саме ця зустріч — не випадкова.

Привіт друзі, це моя нова книга про колишніх надіюсь вам сподобається історія про Дашу та Артура. Приємного читання ❤️