-

Розділ 1

Повідомлення у вайбері надійшло саме тоді, коли Катя готувала вечерю для чоловіка і доньок – вони зараз були у торговому центрі, дівчатка захотіли подивитись на ялинку, яку там встановили, а разом з тим вибрати подарунки, адже скоро новорічне свято. І добре, що у цьому році чоловік не чергує у відділені лікарні, проведуть свято разом.

Вона не звернула на початку уваги на повідомлення. Мабуть Юлька пише, буде цікавитись планами на свята. Що ж, можна буде і з’їздити. Подруга живе далеченько, але не так вже й часто бачаться, Денис погодиться повезти їх.

Відклавши у сторону ножа, вона все ж взяла у руки смартфон. Того, що прочитала у повідомлені просто не могло бути, і все. Дурний сон!

«Ромочка загинув, похорони післязавтра. Люда». Старша сестра колишнього чоловіка. Так жартувати вона нізащо не буде. Була надія, що може якась тезка сестри колишнього помилилась номером, але Катерина і сама розуміла, що це малоймовірно. Набрала номер. Пішли гудки, і нарешті почувся знайомий голос, хриплий від сліз:

-Я слухаю.

-Людо, ти мені тут повідомлення надіслала…--Почала Катя, не вітаючись, зараз було не до правил етикету.

-Ой, Катрусю, в нас тут таке сталося! Я просто йшла за списком, і розсилала повідомлення.— Схлипнула жінка.— Якщо зможеш, приїжджай, але якщо тебе не буде, ніхто не образиться. Ми розуміємо, що в тебе інше життя, чоловік, діти.

-А звідки ти знаєш?— Спитала Катя, примостившись на стільці біля столу. Подругами з сестрою чоловіка вони ніколи не були. Коли ще жили з Ромкою разом, то жінки спілкувались на сімейних святах, ходили одне до одного родинами. Та після розлучення, коли Катя повернулась у рідне місто, спілкування припинилось, що й не дивно.

-Ромка казав. Він перебрався у приватний будинок, вже рік прожив, а ось вчора газовий балон взірвався, і…

-Я приїду, Людо.— Рішуче мовила Катерина.— Ми розійшлись не дуже добре, але все ж не чужа людина мені.

 З чоловіком поговорити вона вирішила після того як вони повечеряли, вона вклала Єву та Лізу спати. Денис шукав, що можна подивитись удвох, давно вони вже разом не дивились якийсь фільм. Ні, з дітьми дивились разом і фільми, і мультики, але то інше, то все ж не в обіймах коханого наодинці.

Катя розповіла про розмову з Людою, і про своє рішення.

-Як вирішиш, так і буде.— Кивнув він.— В мене є відгули, візьму два дні, побуду з дівчатками. Давай зараз замовимо тобі квиток на поїзд, бо наближаються свята, і місць скоро може не бути.

-Дякую.— Катя притислась до нього. В неї найкращий чоловік з усіх! Дивно, як взагалі раніше жила без нього. Вони якось зразу з Денисом Івановичем, лікарем їх відділення в лікарні очних хвороб, куди вона прийшла працювати, знайшли спільну мови. Виявилось, що є і спільні інтереси, і усе саме по собі склалося якось. Трапляються звісно сварки, але потім швидко миряться.— Ти найкращий, любий!

-А ти сумнівалась колись?— Денис поцілував дружину. Цю гарну дівчину, яка прийшла до них працювати медсестрою хотілось захистити, якось втішити, бо в гарних темних очах була печаль. До того ж завжди було приємно поговорити, коли вони чергували разом, і був вільний час. Якось непомітно він до неї прив’язався, а коли у відпустку поїхав до друга у село, зрозумів, що йому не вистачає Каті. Коли повернувся через два тижні, то запропонував зустрічатися. Дівчина зніяковіла, але потім погодилась. Хоче, хай їде на ті похорони, все ж вони там роки два прожили разом, не зовсім же не знайомий помер.

Розділ 2

Катя лежала на своїй полиці без сну. Попутники вже давно спали, дехто ворочався з боку на бік, на верхній полиці чоловік років шістдесяти похропував уві сні. Це би не заважало, як би спати хотіла, але не хотілось.

До міста, де вона колись вчилась, а потім жили разом з Романом, вона мала приїхати враці, виїхали вони десь о восьмій вечора. Катя запевняла чоловіка, що доїде чудово і у плацкартному вагоні, але він придбав і туди і назад квитки у купейному.

Ромка. Люда казала тільки за нього, як би ще  хто постраждав, то сказала би. А так, схоже був вдома сам. Але перейшов. Вона так сказала. Тобто, жив він сам? А Леся, і син, якого вона народила, вони що, не жили разом з ним? Може сестра чоловіка просто так виразилась перейшов, маючи на увазі, що з другою своєю родиною. Мабуть так, і не треба тут шукати якийсь прихований сенс.

Рік тому. Десь приблизно у той час вони зіткнулись. Неймовірно здавалось би, бо проживали одне від одного далекувато, але це було так. Єва, старша донька, займалась бальними танцями, і приймала участь у місцевих змаганнях, а Катя тоді прийшла підтримати доньку. Денис тоді був у лікарні, а вона взяла вихідний. І добре що так вийшло, ревнувати до колишнього він би не став, але приємно від зустрічі з ним йому би не було.

Коли Ромка до неї підійшов, Катя здивувалась, м’яко кажучи. Але він пояснив, що привіз падчерку Яринку, теж займається бальними танцями, а одну відпускати не схотіли.  

Падчерка – донька другою дружини, Лесі, від першого шлюбу. Коли Катя і Рома одружились, їй було роки два, не більше. Зараз, звісно, вже старше, приблизно десь дванадцять-тринадцять. І чого боятись відпускати її? Сама – голосно сказано, бо їхала з тренером та іншими дівчатками, з якими разом займалась. Скоріш за все це була ініціатива Лесі відправити чоловіка з Яринкою.