***

Колись ти зрозумієш, що те, що пройшло, — те вже пройшло.

Не треба через роки знову пережовувати одну й ту саму історію й думати, що от якби тоді сказав інакше, зробив інакше, не промовчав, не пішов, не залишився — усе склалося б по-іншому. Може, й склалося б.А може і ні. Але ти цього вже не перевіриш.

Минуле не дає тобі другого дубля. Це ж минуле!

Ти можеш скільки завгодно повертатися туди головою, але двері вже зачинені. Люди змінилися. Ти змінився. Навіть ті речі, за якими ти сумуєш, якби раптом повернулися, вже не були б такими, якими ти їх пам’ятаєш. Ти пішов далі, ти новий.

А ми все одно тримаємося. За розмову, якої давно немає. І її уже забули.

За людину, яка вже давно живе без нас. І їй добре.

За себе колишнього, якого взагалі не існує. Зараз ти інша людина. Все пройшло.

Іноді доходить до смішного: людина вже десять років живе далі, а ти все ще подумки доводиш їй свою правоту.

Вона, можливо, навіть не пам’ятає, про що ви тоді сперечалися.А ти пам’ятаєш, бо боліло.

Ну так і що тепер? Біль не зобов’язує тебе довічно жити в тому дні, коли він з’явився. Те, що сталося, вже сталося. Не вийшло — не вийшло. Пішов хтось — пішов. Помилився — помилився. Втратив — втратив.

Це не означає, що тобі не боліло. Це означає, що біль теж має закінчувати свою зміну.

Життя, знаєш, не дуже цікавиться тим, наскільки красиво ти навчився сумувати за тим, чого вже немає. Воно просто йде далі.

І тобі, хочеш ти цього чи ні, доведеться піти разом із ним. І змінитись. І ще багато разів змінитись...

Колись ти зрозумієш, що легше і краще йти вперед без багажу