***

Колись ти зрозумієш, що «це не моє» іноді просто дуже красиво звучить замість «мені страшно».

Ми взагалі майстри вигадувати пристойні причини. Не та робота. Не те місто. Не той час. Не та людина. Не хочу починати спочатку. Не люблю ризикувати. Мені так комфортніше.

І все ніби логічно. Навіть причепитися ні до чого. Звучить, як чиста правда. Але ж!

Варто залишитися з собою наодинці й чесно запитати: а я справді цього не хочу чи просто боюся того, що буде, якщо в мене вийде? Просто боюсь перевірити чи вийде? Просто боюсь... Так?

Бо це вже зовсім інша історія.

Можна роками переконувати себе, що тобі не потрібні стосунки, хоча насправді страшно знову довіритися. Можна роками сидіти на роботі, яку ненавидиш, розповідаючи про стабільність, хоча насправді лячно перевірити, чи здатен ти на більше. Можна відмовитися від міста, подорожі, нової справи, людини, будь-чого — і так переконливо пояснити собі, чому це було правильне рішення, що навіть сам повіриш в це.

А страх стоятиме десь збоку й тихенько посміхатиметься. Він узагалі хитрий. Він рідко приходить із табличкою «я тебе зупиняю». Ні, він приносить тобі список аргументів. Іноді дуже розумних. Іноді настільки розумних, що ти ще й пишатимешся собою за те, який ти, виявляється, розважливий - докумекав, Молодець !

Та з часом ти побачиш, що найбільше шкодуєш не про те, що не вийшло. Ти шкодуєш про те, чого навіть не дозволив собі спробуватати.

Можливо це і було твоє. А можливо, ти просто назвав страх своїм характером або впертість.

Колись ти зрозумієш, жодна ситуація Дана тобі лише для кращого. І іноді, як винагорода