***

Колись ти зрозумієш, що не кожна тінь за твоєю спиною належить тому, хто стоїть попереду.

Людина приходить у твоє життя абсолютно без наміру завдати тобі болю, але ти вже маєш свій набір страхів, старих історій і невдалого досвіду. Вона просто робить крок — а ти вже відступаєш. Вона мовчить — ти чуєш відмову. Вона зайнята — тобі здається, що ти більше не потрібен. Вона ставить межу — ти вже бачиш у цьому байдужість. Робиш це ти сам! Визнаш це, коли перестанеш собі брехати.

І поступово людина починає отримувати провину за те, чого вона навіть не робила.

За твою недовіру, за твою тривогу, за чиїсь чужі вчинки з минулого, за всі ті двері, які колись перед тобою зачинили й після яких ти тепер лякаєшся навіть тих, хто просто проходить поруч.

Можливо, ця людина просто опинилася поруч із місцем, де тобі колись було боляче. Але доторкнулась глибше. Та свій біль ти переклав на неї.

І це зовсім не означає, що вона його зробила.

Не треба карати теперішнє за те, що колись сталося з тобою. Не треба змушувати чужі руки відповідати за чиїсь інші. Минуле на те воно і минуле.

Бо страх — поганий перекладач. Він дуже швидко бере чуже мовчання і перекладає його як байдужість, чужу обережність — як холодність, а звичайну відстань — як чергову втрату.

А людина тим часом стоїть поруч і навіть не знає, за що її вже засудили.

Може, перш ніж відштовхувати когось за те, що він нібито зробив тобі боляче, варто хоча б раз озирнутися на свою тінь.

Бо іноді вона значно старша за людину, яку ти в ній звинувачуєш.

Колись ти зрозумієш, що одягаючи своє минуле на нову людину ти не даєш шанс новому.