***

Колись ти зрозумієш, що змінити свою думку — не слабкість. Це просто ознака того, що мозок у тебе ще працює. Ти жива розумна людина. І мислити - це твоя особиста нагорода від природи. Комплімент.

Бо деякі люди так тримаються за власну правоту, ніби підписали з нею довічний контракт.

Учора сказав одне — сьогодні побачив, що помилявся. Але ні. Треба стояти до останнього. Навіть коли вже очевидно, що ти не правий, докази лежать перед носом, а здоровий глузд махає руками з останніх сил.

Головне — не поступитися. Бо як це так? Визнати, що помилився? Ні. Ні. Ні.

Ні, краще вигадати ще три аргументи, посваритися з двома людьми й до кінця життя пам'ятати ту розмову, як велику битву за власну правоту.

А що, якщо ти просто змінив думку?

Ну і що? Ти ж не пам'ятник собі. Тебе не висікли в камені разом із твоїми вчорашніми переконаннями.

Ти дізнався щось нове. Побачив ситуацію інакше. Передумав. Зрозумів те, чого раніше не розумів. Повільно, але до тебе дійшло. Ура.

Це не ганьба.

Ганьба — коли людина вже бачить, що помилилася, але продовжує доводити протилежне тільки тому, що їй соромно сказати просте: «Так, я був неправий».

До речі, ці три слова іноді вимагають набагато більше розуму й характеру, сміливості ніж ціла промова.

Тому не бійся передумувати.

Світ не зламається. Повір.

А от якщо роками триматися за думку тільки тому, що колись ти її вже висловив, можна непогано застрягнути у власній гордості. І тут уже питання не до пам'яті.

Питання до мозку. Добре, що він у тебе є. Час від часу дозволяй йому працювати.

Колись ти зрозумієш, що мати свою думку і відстоювати її з піною у рота не одне і те саме