***

Колись ти зрозумієш, що не кожен конфлікт потрібно вигравати. Деякі достатньо пережити, не забруднивши собі руки.

Бо іноді перед тобою не людина, з якою треба щось з'ясувати. Перед тобою просто людина, якій дуже хочеться тебе втягнути у свою сварку. Можливо людині сумно. Можливо це її спосіб самовираження.

Вона підкидає слово. Ти відповідаєш. Вона ще одне. Ти вже заводишся. І ось ви обоє стоїте по коліна в чужій дурості й доводите одне одному, хто з вас більший дурень.

Прекрасна перемога. Оплески.

А можна було просто не грати. Не кожна провокація заслуговує на відповідь. Не кожна образа — на помсту. Не кожна брехня — на твої двадцять хвилин пояснень із доказами, скріншотами й нервовим тремтінням у голосі.

Особливо коли ти знаєш правду про себе.

Людина, яка справді тебе знає, не повірить чужій дурниці. А та, яка готова повірити першому, хто голосніше розповів, — ну що ж, нехай. Не треба бігти за нею з плакатом «Я хороший, чесно».

Іноді найгірше, що можна зробити кривднику, — не дати йому зіпсувати твої нерви, твій настрій.

Бо можна перемогти в суперечці й програти самому собі. Сказати те, про що потім шкодуватимеш. Вдарити туди, де болить. Принизити у відповідь. А потім стояти перед дзеркалом і розуміти: тебе хотіли втягнути в бруд — і ти сам туди зайшов.

Оце вже справжня поразка.

Тому не поспішай доводити, що ти сильніший.

Сильніший той, хто вчасно бачить, що перед ним не бійка, а цирк, і просто не купує квиток.

Колись ти зрозумієш: деякі конфлікти треба не вигравати - з них треба вийти так, щоб потім не було соромно дивитися на себе в дзеркало і можна було спокійно спати.