***

Колись ти зрозумієш, щоб рухатися далі, треба пробачити собі все. Всі помилки, які були в твоєму житті.

Не тому, що ти ні в чому не винен. І не тому, що минуле можна переписати.А тому, що ти вже достатньо себе покарав. Достатньо копався в минулому, засуджував свої дії, прокручував фрази, які давно треба забути.

Ми дивно влаштовані. Ми можемо роками носити в собі одну помилку. Повертатися до неї знову і знову. Ніби, якщо ще раз усе прокрутити в голові, щось зміниться. Ніби можна повернути той день і зробити інший вибір. Але ж ні. Не можна.

Минуле давно пішло. Його вже нема. Воно більше не тримається за тебе. Це ти не відпускаєш його. Наче цінну історію.

Люди, які колись завдали тобі болю, давно живуть своїм життям. Обставини змінилися. Світ змінився. Навіть ти вже не той. А всередині досі сидить людина, яка не може пробачити собі те, що сталося багато років тому. Караєш себе за слова, за довіру не тим людям, за те, що промовчав, за те, що не пішов, за те, що пішов.

Можна все життя прожити в цій розмові із самим собою. Доводити, що мав бути розумнішим, сильнішим, сміливішим. Але правда проста - тоді ти був саме тією людиною, якою був. Ти не міг знати того, що знаєш сьогодні. Не міг передбачити все наперед

Іноді найбільше милосердя, яке людина може собі подарувати, — перестати судити себе вчорашнього очима сьогоднішнього.

Колись ти зрозумієш, що пробачити собі — не означає забути. Це означає перестати жити так, ніби ти назавжди залишився у своїй найболючішій помилці. Ти просто став кращим