***

Колись ти зрозумієш, що найбільша помилка — намагатися заслужити любов від людей.

Спочатку це навіть не схоже на помилку. А скоріше на казку. Здається, що ти просто стараєшся. Хочеш огорнути любов'ю , теплом, зробити максимально багато.Стаєш уважнішим. Частіше мовчиш, коли хочеться сказати. Закриваєш очі на те, що раніше не прийняв би. Відсуваєш свої бажання, бо зараз «не час». Забуваєш про себе і ім'я іншої людини. Постійно щось собі повторюєш: ще трохи, ще зовсім трохи... І тоді все зміниться. Але не змінюється! Бо людина, яка любить, не рахує, скільки разів ти поступився собою заради неї. Вона навіть не просить тебе це робити. Іноді, навіть не бачить твоїх дій, бо починає сприймати це, як належне.

Зате ти сам починаєш жити так, ніби кожного дня маєш підтверджувати право бути поруч. І найгірше, що поступово це стає звичкою. Ти вже не питаєш, чи тебе люблять. Ти весь час думаєш, чи сьогодні був достатньо хорошим. Чи зробив достатньо. В може треба було більше?

І ось в цей момент любов перестає бути любов'ю.

Вона стає роботою без вихідних. Роботою, де немає зарплати, немає подяки і немає дня, коли тобі скажуть: «Досить. Тепер можеш просто жити».

Колись ти озирнешся назад і зрозумієш, що найбільше виснажує не байдужість. Найбільше виснажує постійне бажання довести, що ти вартий того, що повинно народжуватися само. Що ти вартий уваги і тепла. Що ти найкраще, що може бути в житті іншої людини.

Любов не приходить після складеного іспиту. Вона або є, або її немає. І чим раніше ти це зрозумієш, тим менше життя витратиш на двері, які ніколи не збиралися відчинятися.

Колись ти зрозумієш, щоб отримати взаємністю, не треба змінюватись