***

Колись ти зрозумієш, що не потрібно нікого тримати. Нікого і нічого. Ніколи.

Ми чомусь дуже боїмося відпускати. Бо здається, що якщо перестанеш першим писати, перестанеш про себе нагадувати, перестанеш бути завжди поруч, то людина обов'язково зникне з твого життя. І від цього страху починаєш так міцно триматися за все навколо, що сам перестаєш помічати, як давно не живеш вільно.

А жити вільно — це зовсім не означає жити без людей. Це означає перестати боятися, що без твоїх зусиль усе розсиплеться. Перестати думати, що любов потрібно заслужити, дружбу — втримати, а увагу — постійно виборювати. Бо там, де весь час доводиться когось переконувати залишитися, дуже швидко закінчується повітря. Душиш ти, душиш себе і тих, хто поруч. Це не життя.

Найкраще, що можна подарувати людині, — це свободу. Не тому, що вона може піти, а тому, що вона може залишитися не через почуття обов'язку, не через жалість, не тому, що її втримали, а тому, що їй справді хочеться бути поруч. Люди тягнуться не до кайданів, в до твого світла і легкості. До любові, якою ти наповнений

Так само і з життям. Не треба весь час бігти за подіями. Не треба намагатися все прискорити. Не треба чіплятися за кожну дрібницю так, ніби від неї залежить усе. Коли перестаєш стискати долоні, виявляється, що дихати набагато легше. І на цю легкість злітаються саме ті і саме те, що тобі потрібно в житті.

Колись ти зрозумієш, що свобода починається не тоді, коли від тебе всі відвернулися. Вона починається тоді, коли ти перестав жити зі страхом щось втратити. Саме в цей момент світ ніби змінюється. Насправді змінюєшся ти. І ось навколо стає набагато більше щирості, легкості й людей, яким не потрібно нагадувати про свою присутність. Які просто хочуть бути поруч, бо ти сяєш так ніжно.

Колись ти зрозумієш, життя - це вільний подих без страху щось втратити