***

Колись ти зрозумієш, що ти — це ти, а інші люди — це просто інші люди.

Чомусь ми так легко починаємо порівнювати себе з кимось. Дивимося, як у когось складається життя, як легко йому щось вдається, який він красивий, успішний, талановитий, і зовсім не помічаємо моменту, коли перестаємо бачити себе. Наче власне життя на мить стає менш цінним тільки тому, що поруч є хтось, хто в чомусь кращий. Але ж це так дивно.

Нікому не спаде на думку сказати, що троянда гірша за лаванду тільки тому, що вони різні. Ніхто не сперечатиметься, що море красивіше за гори. Ми спокійно приймаємо, що світ складається з різного, і саме тому він такий красивий.

Тільки себе чомусь постійно з кимось усно? Це міряємо.

І навіть не помічаємо, як потроху починаємо знецінювати те, що маємо. Свій характер, свою зовнішність, свій шлях, свій темп, свої маленькі перемоги. Ми дивимося на чуже життя так уважно, що перестаємо бачити красу власного. Дійсно? Це так важко?

Ти ніколи не станеш кимось іншим!

І не повинен.

У цьому світі вже є ті люди, на яких ти так часто дивишся, але іншого тебе більше немає. Не було вчора. Немає сьогодні. І не буде завтра.

Хіба це не найбільша цінність?

Можна все життя намагатися бути схожим на когось і так і не зрозуміти, наскільки цікавою людиною був ти сам. А можна одного разу просто перестати озиратися по сторонах і познайомитися із собою по-справжньому.

Саме тоді всередині стає набагато тихіше. Бо вже не потрібно нікому нічого доводити. Не потрібно нікого наздоганяти. Не потрібно жити чужим життям.

Достатньо бути собою. Бо саме таким тебе й створили. Не випадково. Не "майже таким". Не "якби трохи змінити". А саме таким. І, можливо, найбільша вдячність за життя починається саме в ту мить, коли перестаєш порівнювати себе з іншими й нарешті бачиш цінність людини, яка щодня дивиться на тебе з дзеркала.

Колись ти зрозумієш, що ти унікальна картина, яку створив унікально талановитий художник