35

Олег на секунду заплющив очі, глибоко видихнув і, не випускаючи Русланиної долоні, провів пальцем по екрану, вмикаючи гучний зв'язок.

- Олеже, синку, доброго ранку! Вибач, якщо розбудила, - із динаміка пролунав м'який, турботливий і спокійний голос матері. В ньому не було ані краплі суворості чи наказового тону. Вона була надто хитрою й розумною жінкою: чудово знала, що син закоханий по вуха, і розуміла, що прямий тиск чи ультиматуми тільки спровокують бунт і кинуть його в обійми Руслани.

Батько в їхній родині давно був лише фоном, а от мати майстерно володіла мистецтвом м'якої маніпуляції. Вона діяла тонко, ювелірно й тонко прораховувала кожен крок.

- Привіт, мам, - голос Олега звучав насторожено, але рівно. - Що за новини?

- Синку, я знаю, як багато ви з Русланою пережили останнім часом, - м'яко, з удаваним розумінням розпівно почала мати, і від того, як невимушено вона вимовила ім'я дівчини, у Русі всередині все стиснулося. - Я ж бачу, як ти змінився, як подорослішав. І саме тому ми з батьком зрозуміли: ти вже чоловік, і тобі потрібні справжні, дорослі перспективи. Для вашого ж майбутнього.

Олег перезирнувся з Русланою, не розуміючи, куди вона гне.

- Про що ти, мам?

- Я нарешті домовилася про твоє навчання в Англії, Олеже, - у її голосі бриніла тиха, щира гордість, без найменшого натяку на примус. - Один із найпрестижніших коледжів під Лондоном. Це дипломи міжнародного рівня, це зовсім інші можливості, стабільність і високий статус. Я знаю, що вересень уже на носі і це дуже несподівано... Але подумай сам: якщо ти хочеш бути надійною опорою, забезпечити гідне життя, захистити тих, хто тобі дорогий - тобі потрібен цей старт.

Вона робила паузи, даючи кожному слову глибше проникнути в його свідомість, отруюючи його розум найсолодшою брехнею.

- Це шанс вибудувати міцний фундамент. Усього кілька років навчання, Олеже - і перед тобою відкриються всі двері. Це найкраще, що ти зараз можеш зробити і для себе, і для своїх стосунків. Ми з батьком повністю беремо на себе всі витрати й документи. Ти повернешься додому, ми все спокійно обговоримо, без поспіху. Добре? Подумай про це.

- Мам, зачекай... - спробував заперечити Олег, але мати м'яко, проте рішучо перебила його:

- Не кажи нічого зараз, синку. Просто зваж усе як дорослий чоловік. Відпочивайте. Чекаю тебе вдома.

У слухавці лунали тихі гудки.

Олег повільно опустив руку з телефоном. У кімнаті запала важка, гнітюча тиша.

Мати завдала ідеального удару. Вона не забороняла, не кричала й не принижувала Руслану. Вона загорнула своє бажання розділити їх у красиву обгортку «турботи про їхнє спільне майбутнє». І ця хитрість була набагато небезпечнішою за будь-який прямий скандал.

Олег подивився на Руслану. В її зелених очах більше не було гніву - там застиг гіркий, розумний сум. Руся була надто проникливою, щоб не розкусити цей маневр. Вона чудово розуміла: якщо Олег відмовиться, він почуватиметься безвідповідальним, а якщо погодиться - Англія, відстань і зовсім інший світ повільно, але неминуче знищать те, що між ними є.

Руслана повільно прибрала свою долоню з його руки й відсіла на край ліжка, збираючи докупи думки.

- Браво... - тихо, майже шепотом мовила Руся, вимушено й гірко посміхнувшись. - Твоя мама - справжній гросмейстер, Олеже. Вона ж не каже «кинь її». Вона каже «зроби це ради вашого майбутнього». І як ти тепер відмовишся від такого «подарунка»?..

- Я нікуди не поїду, - твердо мовив Олег. Його голос звучав різко, а кулаки мимоволі стиснулися. Він знову зробив крок до неї, намагаючись перехопити її пальці. - Чуєш мене, Русю? Ні в яку Англію я не поїду. Я залишився тут, з тобою. Вони не вирішуватимуть за мене!

Руслана повільно хитала головою, дивлячись на свої коліна. Вона не виривала долоні, але її пальці залишалися холодними й неживими.

- Олеже... це коледж під Лондоном, - тихо, з невимовним болем у голосі мовила вона. - Це дипломи, які відкривають будь-які двері. Це майбутнє, про яке мріють тисячі. Якщо ти зараз відмовишся тільки через мене... що буде за рік? За два?

- Що ти таке кажеш?! - Олег присів перед нею на коліна, знизу вгору вдивляючись у її бліде обличчя.

- Яке це має значення, якщо там не буде тебе?

- Величезне, - Руся нарешті подивилася йому в очі, і в її зеленому погляді Олег побачив глибоку, дорослу мудрість, від якої стискалося серце. - Коли мине перша закоханість і почнуться сірі будні, ти підсвідомо згадуватимеш цей шанс. Щоразу, коли виникатимуть труднощі, у твоїй голові пролітатиме думка: «А якби я тоді поїхав?..». Ти почнеш звинувачувати мене. Або сам себе. І це отруїть усе, що між нами є.

- Я ніколи в житті не звинувачу тебе! - гаряче випалив Олег. - Ми ж тільки-но... пів години тому поклялися бути разом! Чи для тебе це були просто слова?!

- Ні! - її голос здригнувся, а в очах знову заблищали сльози, які вона з усіх сил намагалася втримати. - Для мене це все! Саме тому я й кажуть це зараз. Мама не просто пропонує тобі навчання. Вона ставить нас перед вибором, у якому будь-який хід робить нас уразливими. Якщо ти залишаєшся - ти жертвуєш усім заради мене, і цей тягар тиснутиме на наші стосунки. Якщо їдеш - між нами стають тисячі кілометрів, інший світ, інші люди...