34

Вони прокинулися, коли вечірні сутінки вже повністю залили кімнату прохолодою. За вікном чувся розмірений шум прибою та далекі голоси відпочивальників. Спека спала, і повітря пахло сіллю та степовими травами.

Руслана лежала, притиснувшись щокою до грудей Олега, слухаючи його рівний стук серця. Усі події божевільного ранку здавалися далеким, нереальним сном. Олег провів долонею по її плечу, зариваючись пальцями у волосся:

- Як почуваєшся? - тихо запитав він.

- Ніби мене переїхав потяг, але щаслива, - усміхнулася Руся, піднімаючи голову й легко цілуючи його в підборіддя.

Але тишу вечора різко розітнув звичний, короткий сигнал вхідного SMS. Олег нахмурився, звився з ліжка й підійшов до тумбочки, де лежав його телефон. Екран яскраво спалахнув у напівтемряві кімнати.

Олег розблокував апарат і застиг, вдивляючись у короткий рядок на екрані. Це було повідомлення від мами: «Вітаю, у мене гарні новини, набери мене зранку». Олег одразу відчув, як у грудях стиснувся неприємний вузол. Усе його єство підказувало, що нічого доброго від цих «гарних новин» чекати не варто. У його родині такі формулювання зазвичай означали чергову драму, втручання чи несподівані проблеми, які тепер абсолютно не вписувалися в їхній і без того розхитаний світ.

Руслана помітила, як змінилося його обличчя, і сіла на краю ліжка.

- Щось від батьків?

- Мама, - Олег важко зітхнув, кидаючи телефон на ліжко й проводячи рукою по обличчю. - Пише, що має «гарні новини». Знаю я її новини... Зранку точно почнеться винос мозку.

Руслана підійшла й обережно поклала руки йому на плечі, намагаючись розгладити зморшки на його лобі.

- Не думай про це зараз. До ранку ще далеко, - м'яко сказала вона. - Давай підемо подихаємо свіжим повітрям? Я не хочу сидіти в чотирьох стінах.

І вони вирішили піти гуляти нічним містом. Чорноморськ уночі жив зовсім іншим життям: яскраво мерехтіли ліхтарі на набережній, звідусіль линала гучна музика, а в повітрі відчувався легкий присмак свободи й безтурботності.

Довго блукаючи темними, затишними вулицями біля узбережжя, вони самі не помітили, як забрели на околицю, де розташовувалася якась відкрита пляжна дискотека.

Звідти доносився гучний басовий біт, переливавалися кольорові прожектори, а на танцмайданчику під відкритим небом натовп молоді енергійно рухався під ритмічну музику. Олег перезирнувся з Русланою, трохи здивовано піднявши брову, а потім уголос тепло й несподівано для самого себе усміхнувся.

- Ну що, пірнемо в цей хаос? - крикнув він їй крізь музику, беручи за руку.

Музика на танцмайданчику пульсувала в ритмі прибою, огортаючи їх важкими басами та спалахами неонового світла. Усі тривоги останніх діб - паніка, викрадення, травмована рука й навіть зловісне SMS від мами - розчинилися у солоному нічному повітрі.

Олег, забувши про бинт на руці, міцно притягнув Руслану до себе. Вони танцювали крізь натовп, сміялися й не могли відірватися одне від одного. У цьому нічному божевіллі не було минулого й майбутнього - існував лише цей момент і вони удвох. Замовивши біля бару два яскраві коктейлі з льодом, Олег пригубив свій і нахилився до її вуха, перекрикуючи гучний трек:

- Здається, ми офіційно зійшли з глузду!

- І це найкраще рішення за сьогодні! - відповіла Руслана з сяючими очима, роблячи ковток і сміючись.

Близько третьої години ночі, коли дискотека починала потроху стихати, вони вийшли прямо на нічний пляж. Вода в морі була дивовижно теплою, а хвилі спалахували ледь помітним зеленавим сяйвом від фосфоричного планктону. Руслана не роздумуючи скинула сарафан і побігла у воду, піднімаючи тисячі бризок. Олег кинувся за нею. Вони плавали під зоряним небом, сміялися й цілувалися просто у воді, відчуваючи абсолютне, повне щастя й визволення від усього пережитого жаху.

 Повернувшись до котеджу вже на світанку - мокрі, виснажені, але безмежно щасливі, - вони впали на ліжко й миттєво заснули, вчепившись одне в одного.

Але сонце поступово піднімалося над Чорноморськом, наближаючи ранок і той самий обов'язковий дзвінок мамі..

Вони прокинулися майже о півдні, коли сонячні промені пробивалися крізь край засмикнутих шторок, заливаючи кімнату золотавим світлом.

Олег розплющив очі першим. Руслана лежала поруч, згорнувшись калачиком, її волосся розсипалося по подушці. У її спокійному диханні й розслабленому обличчі більше не було й слідку того жаху, який вони пережили вчора. Він обережно провів пальцями по її щоці. Руся солодко потягнулася, відкрила очі й одразу усміхнулася йому.

- Доброго ранку, - тихо прошепотіла вона, притуляючись лобом до його підборіддя.

- Доброго... - Олег затримав подих, вдивляючись у її рідні очі. Серце в його грудях забилося частіше, але цього разу не від паніки чи страху, а від надзвичайної, чистої впевненості. Усе, через що вони пройшли - катастрофа з його рукою, втеча, очерет, нічна дискотека під зорями - показало йому головне: без цієї дівчини його життя більше не має жодного сенсу.

Олег перевернувся на бік, підвівся на лікті й м'яко взяв її долоню у свою.

- Русю... слухай мене уважно, - промовив він, і його голос звучав надзвичайно серйозно й тепло. - Вчора, коли я думав, що втратив тебе... я зрозумів одну річ. Я більше ніколи не хочу й секунди жити без тебе. Я кохаю тебе. Більше за все на світі.