30

Вечір опустився на Чорноморськ тихо й м'яко. Сонце повільно тонуло в морському горизонті, розфарбовуючи небо в перламутрово-рожеві та фіолетові відтінки. Наплававшись досхочу, Руслана й Олег нарешті розібрали валізи й облаштували свій маленький куточок. Вони накрили невеликий стіл прямо на балконі: купили місцевого соковитого винограду, персиків, сиру та пляшку прохолодного білого вина. Руся сиділа в плетеному кріслі, накинувши на плечі легкий плед. Морський бриз приємно освіжав шкіру після спекотного дня, а за балконом розмірено шуміли хвилі, накочуючись на піщаний берег.

- Ну що, за наш перший вечір? - Олег налив вино в келихи й простягнув один їй, сідаючи поруч і бережно обіймаючи її за плечі.

- За нас. І за море, - посміхнулася Руслана, притискаючись до його теплого боку. - Знаєш, мені здається, я тільки зараз почала нормально дихати. Ніяких папок, ніяких відомостей...

Тільки-но вона це вимовила, як на столику завібрував її телефон. Руся аж здригнулася, а Олег тихо засміявся:

- Згадала про роботу - і телефон одразу ожив! Руслана взяла екран: на ньому висвітилося «Мама». Вона швидко підняла слухавку й зробила знак Олегу сидіти тихо.

- Алло, мам?

- Русю! Боже, ну слава Богу, зняла! - пролунав у динаміку тривожний, але стишений голос матері. - Ви як там? Доїхали нормально? Де ви взагалі?

- Мам, усе чудово, доїхали добре, - тихо посміхнулася Руслана, кинувши ніжний погляд на Олега. - Уже пообідали, скупалися й зараз відпочиваємо. Як у вас? Батько щось казав?

- Та батько цілий день бурчав, що «молодь тільки про гульки думає», але Софійка його трохи відволікла, - зітхнула мама. - Запитував, чи ти не забула телефон. Я сказала, що ти з дівчатами на зв'язку.

- Добре, мам, я зрозуміла. Дякую тобі. Не хвилюйся, у нас усе добре.

- Ну, відпочивайте, донечко. Цілую вас!

Руслана поклала телефон на стіл і зітхнула з полегшенням. Мамин таємний «щит» поки що працював ідеально.

Перша ніч у будиночку була дивовижно спокійною. Після тижнів безсонних ночей над табелями Руслана заснула в обіймах Олега миттєво - під заколисливий, ритмічний шум морського прибою.

Наступний ранок зустрів їх яскравим сонячним світлом і криком чайок за вікном. Вони прокинулися пізно, абсолютно розслаблені й щасливі. Олег збігав до місцевої кав'ярні й приніс гарячу каву з випічкою. Вони неспішно поснідали на балконі, спостерігаючи, як ранкове море іскриться під теплими променями.

- Пропоную сьогодні весь день просто лежати на піску, засмагати й ні про що не думати, - розтягнувся в кріслі Олег, притягуючи її до себе за талію.

 - Ідеальний план, - посміхнулася Руся, цілуючи його в щоку.

За годину вони вже розстелили великий пляжний рушник прямо біля води. На пляжі було тихо й небагатолюдно: тільки шелест хвиль, теплий вітер і ласкаве сонце. Вони досхочу накупалися, і Руслана, розпластавшись на покривалі, заплющила очі, відчуваючи, як приємне тепло розливається по всьому тілу. Олег поруч щось захоплено розповідав, гортаючи стрічку в телефоні. Аж раптом його голос різко урвався. Руслана відчула, як Олег поруч напружено випростався. Вона повільно розплющила очі, прикриваючи обличчя долонею від сліпучого сонця:

- Олеже, ти чого?..

- Русь... зачекай, - тихо й дуже сухо мовив Олег, дивившись кудись ліворуч, у бік волейбольного майданчика. - Мені це здається, чи це справді... Ігор?

Серце Руслани миттєво зробило болісний стрибок і пішло в п'яти. Вона різко підхопилася на ліктях і повернула голову. За якихось десять метрів від них, у яскравих шортах і сонцезахисних окулярах, ішов Ігор. Він явно був тут із якоюсь компанією, але в цей момент роззирався довкола - і його погляд зупинився прямо на них. Ігор завмер.

На його обличчі здивування повільно змінилося нахабною, отруйною посмішкою. Він повільно зняв окуляри, зачепив їх за комір футболки й рішучим кроком попрямував прямо до їхнього покривала.

- Оце так зустріч! - голосно й із явним сарказмом вигукнув Ігор, зупиняючись прямо над ними й затіняючи сонце. - Руслано? Ти що тут робиш?

Олег миттєво підхопився на ноги, стаючи між Ігорем і Русланою. Його плечі напружилися, а кулаки стиснулися так, що біліли кісточки.

- А тобі яке діло, де вона й із ким? - карбуючи кожне слово, низьким, небезпечним голосом промовив Олег. - Йди куди йшов.

Ігор лише насмішливо припідняв брову, перевівши погляд з Олега на бліду Руслану, яка теж підхопилася з рушника.

- Ого, які ми захисники... - з посмішкою мовив Ігор, але в його очах спалахнула неприязнь. - А що, Русь, твої батьки вже в курсі цієї «виїзної сесії»? - з підлою посмішкою сказав Ігор, зумисно голосно роблячи паузи.

Руслана відчула, як холодна хвиля паніки стискає горло, але вона зціпила зуби, ступила крок уперед і ставши поруч із Олегом, прямо подивилася колишньому в очі:

- Ігорю, закрий рот і йди звідси, - чітко й карбуючи кожне слово мовила вона, хоч пальці на руках дрібно тремтіли. - Моє життя тебе більше ніяким боком не стосується. Нам немає про що розмовляти.

- Та ти що? «Не стосується»? - Ігор насмішливо пирхнув, склавши руки на грудях і зробивши крок ближче, мерзенно роздивляючись її. - А як же спогади, Русь? Швидко ж ти забула, як ми з тобою на іншому узбережжі ночами прогулювалися. Пам'ятаєш? Олег, а як вона мені в коханні шепотіла, як цілувала ось ці самі губи?..