26

Руслана застигла з простягнутою папкою в руках, переводячи погляд із розкинутих по підлозі паперів Зої Іванівни на рішуче, нетерпляче обличчя головного бухгалтера.

- Я?.. Але ж я тільки... - запинаючись, вимовила Руся, відчуваючи, як серце з розгону бухнуло десь у горлі. - Я ж на первинці, а зарплата - це відповідальність, там стільки нюансів...

- Нюанси опануєш у процесі, - відрізала головбух, перебираючи розкидані на її столі звіти. - Ти дівчина кмітлива, з програмою на «ти», а в нас розрахунковий період на носі. Лариса тобі перші дні допоможе й підстрахує. Все, питання закрите. Збирай свої речі з того столу й переходь сюди.

Лариса легенько штовхнула Руслану ліктем у бік і пошепки додала:

- Не страждай, Русь, це ж підвищення! І оклад там зовсім інший. Давай, збирай папки Зої, поки головна не передумала.

Весь залишок робочого дня минув як у тумані. Руслана збирала документацію, переносила свої дрібнички за новий великий стіл біля вікна й намагалася розібратися в нескінченних табелях, лікарняних і розрахункових відомостях, від яких ішов обертом голова.

Коли о п’ятій вечора вона нарешті вийшла з будівлі, літнє повітря здалося їй солодким і освіжаючим, як ковток води. Біля парковки на неї вже чекав Олег, спираючись на дверцята машини. Побачивши виснажений, але приголомшений вираз обличчя дівчини, він занепокоєно ступив назустріч.

- Русь, ти чого така? Щось сталося? - Олег обійняв її за плечі, уважно вдивляючись у очі.

- Мене тільки-но підвищили, - видихнула Руслана, притуляючись чоло до його грудей.

- Від завтра я - бухгалтер із заробітної плати. Наша Зоя Іванівна з гучним скандалом і жбурлянням папок звільнилася, і весь її хаос дістався мені.

Олег на секунду занімів від несподіванки, а потім міцно стиснув її в обіймах і розсміявся:

- Оце так поворот! Нічого собі деньок! Вітаю!

- Не смійся, мені страшно! - посміхнулася вона через силу. - Там стільки цифр і нормативів... А якщо я щось не те порахую?

- Порахуєш усе як треба, я в тобі ані краплі не сумніваюся, - впевнено мовив Олег, відчиняючи перед нею двері авто. - І це треба терміново відсвяткувати. Поїхали, замовимо щось смачне, і ти мені все детально розповіси.

- Тільки давай сьогодні без довгих посиденьок, - мовила Руслана, сідаючи в машину й утомлено прихиляючи голову до підголівника. - Мені б додому раніше повернутися. Мама там хвилюється, та й мені треба з думками зібратися... Мені взагалі здається, що я не впораюся з цим усім.

- Спокійно, без паніки, - м'яко усміхнувся Олег, заводячи двигун. - Який «не впораюся»? Ти в мене розумниця. Але додому - то додому.

Вони заїхали в затишну кав'ярню, перекусили й трохи поговорили про божевільний день у бухгалтерії. Олег як міг заспокоював її, підтримував і переконував, що це чудовий шанс для кар'єри. Близько дев'ятої години вечора Олег підвіз Руслану до під'їзду. Дівчина піднялася на свій поверх, повернула ключ у замку й увійшла до квартири. У коридорі пахло свіжозавареним чаєм і домашньою випічкою. З кухні одразу вийшла мама, витираючи руки рушником:

- Русю, ти так рано сьогодні? А я думала, ви з Олегом знову до пізнього вечора гулятимете... Щось сталося? Ти якась бліда.

Руслана роззулася, пройшла на кухню й важко опустилася на стілець.

- Мам, у нас сьогодні на роботі таке було... Зоя Іванівна посварилася з головним бухгалтером. З криками, скандалом, зі сльозами! Нагримала, швирнула купу папок просто їй на стіл і пішла писати заяву про звільнення.

- Ой, лишенько... - мама сплеснула долонями й сіла навпроти. - І що тепер? Хто ж зарплату рахувати буде? Це ж така відповідальність, цілі смуги розрахунків!

- Ось саме, мам... - Руслана зітхнула й опустила очі на свої долоні. - Головний бухгалтер подивилася на всіх, дівчата відмовилися, а потім вона вказала на мене. Сказала: «Ось твій новий стіл, ось твої папки. Від завтра ти - бухгалтер із заробітної плати».

Мама на мить заніміла від здивування, а потім її обличчя прояснилося від гордості:

- Руся! Та це ж підвищення! Боже мій, донечко, це ж який крок уперед!

- Мам, ти не розумієш, - тихо й щиро мовила Руслана, з остеріганням дивлячись на матір. - Я взагалі не впевнена, чи я впораюсь. Там стільки нюансів, стільки законів, лікарняні, відпускні, податки... А якщо я десь помилюся і людям не так зарплату порахую? Зоя Іванівна роками це робила, а я...

Мама м'яко простягнула руку й стиснула пальці доньки:

- А ти згадай, як ти тільки прийшла на цю роботу. Хто не пробує, той нічого й не досягає. Ти в мене розумна, уважна. Якщо головбух тобі це довірила - значить, бачить у тобі потенціал. Не бійся, Русю. Все дається з досвідом.

І понеслася нова посада...

Дні Руслани перетворилися на суцільний калейдоскоп із табелів, лікарняних, відпускних і безкінечних розрахункових відомостей. Вона поверталася додому виснажена, лягала пізно, а вранці ледь піднімала голову з подушки. Руки постійно пахли папером і друкарською фарбою, а в голові замість романтичних думок цілодобово крутилися цифри й параграфи податкового кодексу.

Вона хронічно нічого не встигала. З кожним днем часу на Олега ставало дедалі менше. Навіть коли вони бачилися, Руслана засинала просто в машині під час поїздки додому або неуважно слухала його розповіді, подумки згадуючи, чи закрила відомість.